Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Козачок Анатолій Петрович
Козачок Анатолій Петрович
Ще змалку Анатолій Петрович мав особливий потяг до історії свого поліського краю. Вочевидь, цю любов успадкував від батьків –селян з діда-прадіда. Пошана, увага до батьків – неписана заповідь його роду. Її Анатолій Петрович передав у спадок своєму синові Андрієві, а він, вірить, – передасть своїм нащадкам. Щоб ніколи не була вона забутою чи невиконаною.
Різноманітність у його житті була немала: школа, інститут, робота у різних галузях будівництва не лише України, а й Тюмені, Якутії (Росія). Особливо відчутною була його праця на розбудові Подільського району м. Києва. Вже багато років А.П. Козачку довіряють керівництво садовими товариствами «Глядин», що у Вишгородському районі Київської області.
Не так давно лісове урочище Глядин було пусткою. Після проведення природовідновлюючих заходів в урочищі було створено Спілку садівничих товариств «Глядин».
Сьогодні «Глядин» – це більш ніж 200 га окультурених земель, на яких буде розміщено близько 5 тисяч сучасних котеджів. Впорядкування доріг, електропостачання, підведення газу, облаштування робочих місць для місцевих жителів – все це сьогоднішня проза буднів Анатолія Петровича. Безперечно, матеріальне – ніщо без духовного. Тому в Глядині, з ініціативи його директора, побудований православний Спасо-Преображенський храм.
Анатолій Петрович –дуже чуйна і душевна людина. Він болісно сприймає чужі негаразди та біди, тому і допомагає ветеранам, інвалідам, хворим та обездоленим дітям. Для «Глядина» стало традиційним фінансування щорічного літнього оздоровлення юних вишгородчан.
Ознакою вищої християнської турботи виявилося проведення перепоховання невідомих солдатів – бійців Лютізького плацдарму Вітчизняної війни, фінансоване з ініціативи Анатолія Петровича Козачка.
Нещодавно в Українському видавничому консорціумі за сприяння Анатолія Петровича вийшла книжка «Співець козацької долі», присвячена видатному сучасному українському кобзарю-бандуристу Віктору Івановичу Лісоволу.
Анатолій Петрович торує свій шлях згідно з християнськими заповідями: «Не можна бути гарним громадянином неба, будучи поганим громадянином землі» (Святий Іван Златоуст).