Золотий фонд нації. Все буде Україна 2 том/Калинець Ігор Миронович
Калинець Ігор Миронович
Народний поет України, політв’язень. Видатний український громадський та культурний діяч, поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні. Автор сімнадцяти поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981 роком. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» (1992). Нагороджений орденами: Свободи (10 липня 2009) — за громадянську мужність у відстоюванні ідеалів свободи та справедливості, плідну літературну діяльність; князя Ярослава Мудрого V ст. (17 березня 2008) — за значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки і високий професіоналізм та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва. У 1977 році Ігор Калинець був нагороджений премією імені Івана Франка в Чікаго, у 1992 році отримав премію імені Василя Стуса. Володар Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за книгу «Молімось зорям дальнім». Удостоєний Почесних відзнак «Золотий герб міста Львова» і «Золоте перо».
«Моє життя – це типове життя представників 60-х рр., тобто я є типовий шістдесятник. Займався самвидавом і за цей самвидав я і моя дружина були суджені у 1972 році на 6 років таборів суворого режиму.
Моя поезія перекладена на багато мов світу і тим якось я достукувався за кордон, і зрештою, до нашої еміграції, що ми тут є небайдужі! Власне, оці «шістдесятники» – це був здоровий потяг до нашої незалежності у ті роки 60-70-і. А те, що нас винищували у 70-і ув’язненнями та іншими моментами трагічними.., але у всякому разі, я вважаю, що щось своїм життям зробив для Вітчизни. Для того, щоб вона відчулася тепер незалежною і могла боротися за свою незалежність.
Ми «слабо-державний» народ – це до негативних моментів (України – „VTS”) відноситься, але маємо надію, що тепер формується нація, у зв’язку із різними трагічними моментами нової історії і якщо пригадувати минуле ХХ ст., ці приклади створення УНР, ЗУНР, потім Карпатської України, потім відновлення незалежності України... Якщо врахувати всі ці історичні моменти – то це дає підставу нам надіятися, що ми будемо порівнюватися з Європою. А добрі речі, то я міг би назвати багато добрих речей – українська пісня, українська вишивка, церковна дерев’яна архітектура, іконопис, українська писанка – то нас вирізняє на Європейському континенті.
Життя моє не пройшло намарно, я хоч щось приніс для свого народу, для своєї нації і в українську культуру, щось вложив і оцінений я менш-більш так, по заслугах, тобто маю за це, що я щось творив, відповідні нагороди літера- турні, у всякому разі – життя не змарнував. Бог дає людині талант, який треба використати... Очевидно, цей талант мене і привів до ув’язнення, але не так важливо, що до ув’язнення, він привів мене до того, що я міг себе висловити...
Ми своїм життям вже показали приклад, як Василь Стус, чи Валерій Марченко та багато інших з мого покоління людей, дали приклад молодим. Не знаю, чи я можу бути якимось взірцем і давати поради, я сам більше тепер вчуся в тої молоді. Звичайно, молодь не вся є однакова, але принаймні, тої частини молоді, яка є жертовна, патріотична, я просто радію, що я можу від неї теж щось почерпнути, принаймні, те, що я можу себе почувати випростаним, завдяки їхній енергії, що я можу почувати себе вище від того буденного, знаючи, що є такі молоді люди, які вже самі знають, як будувати нашу державу».
Ігор Калинець
Під час вручення Почесної відзнаки «Золоте перо»
