Відкрити головне меню

Who is Wiki β

Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Раханський Анатолій Варфоломійович

Раханський Анатолій Варфоломійович

Раханський
Анатолій Варфоломійович

Політичний та громадський діяч.
Народний депутат
трьох скликань (ІІ, ІІІ, ІV).
Член Парламенської асамблеї
Ради Європи (1996-2006 рр.).
Голова комітетів ПАРЄ
(з питань науки, освіти, ЗМІ,
молоді і спорту).
Почесний член ПАРЄ (довічно).
Академік Інженерної академії України.
Ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС
(І категорія).
Голова ГО
«Всеукраїнська Рада Старійшин».
Почесний кримчанин.
Почесний громадянин міст Євпаторія, Саки, села Суворовське (Крим),
Христинівського району
Черкаської області.
Автор запатентованих винаходів.
Почесний доктор Бакинського економічного університету
(Республіка Азербайджан).
Автор книг «Десять років в ПАРЄ»,
«На шляху до миру», «Уроки Чорнобиля».

Нагороди:
Почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».
Повний кавалер орденів
«За заслуги» (ІІІ, ІІ, І ступенів).
Золота зірка «Героя козацького народу».
Медаль Ради Європи
«За заслуги перед Європою».
Медаль за ліквідацію
наслідків аварії на ЧАЕС.
Орден «Син народу»
(Республіка Азербайджан)

Народився на Черкащині. Закінчив Одеський технологічний інститут імені М.В. Ломоносова, за фахом — інженер-механік, економіст. Пройшов усі сходинки кар’єрного сходження — від помічника механіка до знаного у всьому світі політичного та громадського діяча. Профмаршрут: помічник механіка, механік, голов­ний інженер, директор, начальник обласного управління харчової промисловості, начальник главку, заступник міністра харчової промисловості України, заступник голови Держплану України, заступник міністра економіки України, заступник міністра зовнішньо-економічних зв’язків, начальник Департаменту зовнішньо-економічних зв’язків при Президентові України, народний депутат України, член ПАРЄ.


Слово про «Слугу народу» (слідами публікацій):
«Жизнь Анатолия Раханского объемлет все: экономику, быт людей и его 
обустройство, состояние культуры и образования, здоровье людей и их отдых, борьба за мир в ПАСЕ, борьба за экологическое состояние природы, долг и совесть, чувство справедливости и чувство ответственности перед избирателями — все краски жизни. И нет такого высокого и чистого душевного устремления, какое не было бы близко в самых живых его человеческих проявлениях».
Степан Бубенін,
член Спілки журналістів України
«Анатолий Раханский — человек, в котором прекрасно сочетаются два необходимых для политика качества: дипломатичность и откровенность. Другими словами, Анатолий Варфоломеевич умеет прокомментировать события так, чтобы ни у кого не возникло сомнений, что так оно и было на самом деле. Но при этом не позволит себе сделать беспочвенных обвинений или безосновательных суждений…»
Вікторія Чирва,
кореспондент газети «Столичные новости»
«Кажуть, від добра добра не шукають. Якщо виборці довіряли А. Раханському багато років, і він це довір’я виправдав, то, безперечно, треба вірити йому і надалі…»
Дмитро Гнатюк,
народний артист України, Герой України
У Верховній Раді України

Депутат без виборців — що дерево без коріння

Делегація ПАРЄ на чолі з Президентом Лені Фішером у Чорнобилі
Вручення Борису Патону нагороди Ради Європи
Зустріч з Генеральним секретарем Ради Європи Вальтером Шванером, м. Страсбург
Зустріч з Президентом ПАРЄ, м. Страсбург
Нагородження дипломом ПАРЄ учня Сакської школи, м. Саки (АРК)

Вибори українських народних обранців проходять всупереч демократичним принципам Парламентської асамблеї Ради Європи. Як корінний українець, патріот своєї держави, не можу стояти осторонь, коли Батьківщина знаходиться в полі­тичній, економічній, військовій небезпеці. У державі проводяться безсистемні політич­ні та економічні реформи. Причину цієї небезпеки потрібно шукати, перш за все, всередині країни серед нас. На мій погляд, починаючи з 2006 р., в Україні роз­почалася і триває політико-економічна криза і сьогодні вона вже є загрозою для національної безпеки, демократичних засад суспільства, цивілізаційної європейсь­кої перспективи країни, руйнує та дискредитує парламентаризм і систему держав­ного управління.

Одним із основних джерел кризи в умовах парламентсько-президентської форми правління в державі є застосування (2006 р.) на виборах до парламенту держави пропорційної виборчої системи (із закритими виборчими списками) в єдиному загальнодержавному окрузі. Чинне виборче законодавство позбавило народ України — єдине джерело влади (ст. 5 Конституції України) — права обирати своїх представників до Верховної Ради і, на жаль, наділило керівництво політичних партій усією повнотою виборчих прав, які відповідно до Конституції України належать виключно громадянам України — насамперед правом висувати кандидатів, правом вести агітацію і правом вибору поміж кандидатів. Яка мораль може бути у депутатів, які в парламент проводять своїх братів, сестер, дітей?

Парламент України перетворюється з інструменту народовладдя на біржу егоїс­тичних вузько корпоративних інтересів із постійною конфліктністю і неефективністю роботи. Саме тому Президенти України (у 2007 р. — В. Ющенко, у 2014 р. — П. Порошенко) призначають дострокові парламентські вибори до ВРУ із застосуванням у 2007 р. 100 % тієї ж пропорційної системи (по закритим спискам), а у 2014 р. — 50 % по пропорційній (із закритими списками) і 50 % мажоритарній. На дострокові вибори (2007-2014 рр.) держава витратила близько 1 млрд грн. Пропорційна система виборів по партійним (відкритим) спискам — одна із розповсюджених у світі виборчих систем. Її використовують 57 країн світу. Мажоритарна виборча система — одна із давніших систем, використовується у 83 країнах світу. Про небезпеки сучасної виборчої системи своєчасно попереджала Парламентська асамблея Ради Європи під час обговорення на сесіях ПАРЄ (2007-2010 рр.) питань «політичної кризи в Україні» за терміновою процедурою із прийняттям резолюцій (№ 1549 в 2007р . і № 1755 у 2010 р.).

У 2008 р. я особисто звернувся листом «Країна в небезпеці» до Президента України В. Ющенка, голови ВРУ В. Литвина, лідерів політичних партій та парламентсь­ких фракцій з приводу значної політико-економічної кризи, яка триває останні роки і є реальною загрозою для національної безпеки держави. У 2009 р. Асоціація народних депутатів України (I-V скликань), Міжнародний комітет захисту прав людини, Українська Національна консервативна партія також звернулися за цими ж адресами з таким же проханням. Однак політики, народні депутати бояться отримати реальну оцінку виборців, їх влаштовує теперішній стан справ, тому що так політичну систему, Конституцію і країну вибудовувати під себе легше.

В умовах парламентсько-президентської форми правління в Україні парламент приймає закони, затверджує міністрів, бюджет, уряд. Парламент — це вищий інститут влади, куди повинні обиратися народом їхні гідні представники, висококваліфіковані спеціалісти усіх галузей. Це інститут викладачів, мудрих політиків і фахівців, а не «учнів». Органи влади треба терміново очистити від корупціонерів. До управління повинні прийти люди, які поважають своїх пращурів, використовуючи їхній досвід, і у своїх вчинках керуються голосом власної совісті. Тоді не буде необхідності запрошувати на керівні посади закордонних найманців. Мабуть, це також є однією (якщо не головною) причиною «Помаранчевої революції», «Майдану», часу «Януковичів», анексії Криму, військового протистояння на Донбасі. Тому, як вихід із політико-економічної кризи: політичним силам необхідно терміново виконати Резолюції ПАРЄ (№ 1599-2007 р., № 1755-2010 р.). Як почесний член ПАРЄ, я занепокоєний тим, що не вико­навши Резолюції ПАРЄ, ситуація в державі не зміниться, окрім того ПАРЄ має право і може скористатися ним про прийняття рішення щодо членства України в РЄ. І це в той час, коли держава готується до членства в Європейський Союз — важливу євро­пейську економічну інституцію.


© А. Раханський