Золотий фонд нації. Все буде Україна 2 том/Коцюбайло Дмитро Іванович

Матеріал з Who is Wiki
Версія від 18:11, 2 листопада 2023, створена Maxim (обговорення | внесок) (Створена сторінка: <center> == Коцюбайло Дмитро Іванович (позивний «Да Вінчі») == </center> Файл:Kotsyubaylo Dmytro Ivanovych.jpg|200...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коцюбайло Дмитро Іванович (позивний «Да Вінчі»)

Коцюбайло Дмитро Іванович

Герой України.
Український військовослужбовець Збройних Сил України.
Учасник АТО. Член Проводу національно-визвольного руху «Правий сектор». Учасник російсько-української війни. Командир спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі», боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Перший доброволець, якому присвоєно звання «Герой України» прижиттєво.
В 2022 році був включений до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes».
Нагороди:
звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка»;
Хрест бойових заслуг;
орден «Народний Герой України»;
орден Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

«За свою свободу треба боротися. Якщо не хочеш бути в ярмі чи стати рабом, то треба боротися. Ті, хто віддає життя тут, розуміють, що роблять це для того, щоб їхні близькі, рідні, діти могли жити у вільній Україні, – казав Дмитро Коцюбайло.

Він ще за життя встиг стати частиною нашої історії. Без жодних перебільшень. Да Вінчі ще за життя був там, де були Кривоніс, Гонта, Болбочан, Чучупака, Шухевич. Епічна історична постать – глибока, виразна, цілісна.Чесний і сумлінний чоловік, який прожив життя коротко, послідовно та яскраво, лишаючи після себе пам’ять і почуття гідності.

Він брав участь у Революції гідності, а у 2014 році пішов захищати Україну як військовий. Тоді Дмитру було 18 років. Військовий шлях Дмитро розпочав командиром взводу добровольців (2014) та роти (2015). 2014 року отримав важке поранення в Пісках Донецької області: в обличчя влучив уламок снаряда, ншим уламком було перебито ключицю, також було пошкоджені ребра. Через три місяці повернувся на фронт. 17 березня 2016 року призначений командиром 1-ї окремої штурмової роти «Вовки Да Вінчі» ДУК ПС, переформатованої в батальйон. Брав участь у звільненні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою.

Навесні 2022 року штурмову роту «Вовки Да Вінчі» було переформатовано в 1-й окремий механізований батальйон «Вовки Да Вінчі» у складі 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Російське вторгнення Дмитро з підрозділом зустріли на Донбасі, в лютому 2022 рота воювала поблизу Щастя на Луганщині.

7 березня 2023 року Коцюбайло загинув у боях за Бахмут, отримавши уламкове поранення шиї з розривом трахеї. 9 березня відбулося прощання з Дмит-ром у Бовшеві та Бурштині, 10 березня – прощання в Києві. Героя було поховано на Аскольдовій Могилі

«Сьогодні в бою загинув «Да Вінчі», Герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість – Дмитро Коцюбайло. Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України».

В. Зеленський

«Важко підібрати слова. Вони не допоможуть загасити біль втрати, Да Вінчі приєднався до нашої військової сім’ї дев’ять років тому. Зовсім молодий хло-пець зі щирими очима, який нічого й ніколи не боявся. Я добре знав Дмитра. Навколо нього об’єднувалися люди зі спільною метою – боротися за свою країну. Шлях до нашої перемоги – дуже важкий. І ціна цієї перемоги – життя наших воїнів. Спи спокійно, друже! Слава Україні!».

В. Залужний