Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Петраківський Олександр Петрович

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до: навігація, пошук

ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ ПРО КОМАНДИРСЬКИЙ ШОЛОМ

Петраківський
Олександр Петрович Герой України Капітан, командир роти 8-го окремого полку спеціального призначення
Золота Зірка.jpg

Указом Президента України Петра Порошенка № 918/2014 від 4 грудня 2014 року за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та терито­ріальної цілісності України майору Олександру Петровичу Петраківському присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

Кожний підрозділ спецпризначенців має свою легенду. Чимало їх і у 8-му окремому полку спецпризначення. Одна з них пов'язана з героїчним вчинком командира роти капітана Олександра Петриківського та його командирський шолом, який врятував життя одного з під­леглих офіцера. А для Олександра стала відліковою точкою випробувань під час війни на Сході.
Все почалося під селищем Щастя, що в Луганській області. Можливо, раніше жителі селища вважали себе щасливими, але бойові дії наповнили їх життя суцільними негараздами. Нещасливий збіг обставин не оминув і групу спецпризначенців капітана Олександра Петраківського. Разом з ними командир був у зоні бойових дій з першого дня антитерорис­тичної операції у цьому регіоні. Неодноразово виходив на виконання складних та ризикованих завдань. Завдяки набутому досвіду під час перебування в тилу противника, завжди повертався без втрат. Воєнне «щастя» до трагічного дня 21 липня не залишало офіцера та його підлеглих. Але цього разу група військових під керівництвом капітана Петраківського, забезпечуючи проходження колони техніки Збройних Сил та сил добровольчого батальйону «Айдар» до аеропорту Луганська, потрапила у засідку. Тоді Олександру його бойовий досвід підказав, що вони натрапили на засідку терористів. Миттєво оцінивши обстановку, капітан звернувся до бійців: «Приймаємо бій!».
Їх було лише чотирнадцять. А можна сказати – аж чотирнадцять. Бо кожен з бійців-спец­призначенців – справжній професіонал. Та ворог мав чисельну перевагу. Про напругу бою свідчить те, що в декого з розвідників від перегріву навіть заклинило зброю. Між тим терористи піддали позиції українських військово­службовців шаленому мінометному обстрілу. В гарячці бою один з бійців загубив свій шолом. Побачивши це, капітан Олександр Петраківський віддав підлеглому свій кевларовий, чим врятував його життя. Той після бою виявив на ньому сім вм'ятин від осколків і тихо сказав: «Якби не командирський шолом, то не залишився б живий…»

Nlu723.jpg
Олександр з дружиною і донькою
З донечкою

Між тим за кілька хвилин після того, як офіцер віддав свій шолом розвіднику, йому в голову влучив осколок міни. Попри важке поранення в голову продовжував керувати діями групи, виносив поранених у безпечне місце, що дозволило забезпечити пере­дислокацію колони. Вже закінчувалися боєприпаси, коли нарешті підійшло підкріплення. До останнього О. Петриківський з пораненням голови був при свідомості. Медичну допомогу хлопцям надавали у Вінницькому виїзному польовому шпиталі. Олександр наказував лікарям спершу допомогти його бійцям, хоча у них були і легші поранення. Можливо, це зволікання і позначилося на його одужанні. З мобільного госпіталю героїчного офіцера доправили до Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» Міністерства оборони України. Столичні військові медики зробили майже неможливе, рятуючи життя пораненого капітана. Їм довелося запускати серце, яке зупинилося під час операції. А потім тривалий час Олександра Петровича виводили з коми. Та на цьому випробування як для офіцера, так і для його рятівників не закінчилися. Ще один уламок кості черепа був виявлений у мозку. Тоді хірурги сказали дружині капітана Петраківського Галині Андріївні: «Такі опера­ції роблять лише в Ізраїлі…»
І приголомшили новою звісткою: це коштуватиме понад 200 тисяч доларів… На горе родини відгукнулося багато спонсорів, які зібрали необхідні кошти на лікування за кордоном. У супроводі батька Петра Станіславовича пораненого офіцера доправили літаком до однієї з клінік Ізраїлю. Там провели обстеження, за результатами якого визначили курс лікування. На цей час Олександр уже самостійно дихає, розплющує очі, коли до нього звертаються… Він вже відкриває очі, однак все ще не приходить до тями, не рухає кінцівками. Позитивні зрушення і шанси є.
Кажуть, що героями не народжуються, ними стають. Звідки в Олександра така сила духу, такий високі патріотичні якості? Олександр Петрович Петраківський, майор, командир роти 8-го окремого полку спеціального призна­чення, народився 4 червня 1988 р. у м. Житомир. Закінчив середню школу № 2 у м. Ізяслав Хмельницької області. Під час навчання у школі відвідував парашутний гурток «Каскад». Ще до вступу до вищого військового вузу здійснив понад 100 стрибків з парашутом. Навчався на факультеті аеромобільних військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Виховувся в сім'ї військовослужбовців. Мати Олександра – підполковник Військової служби правопорядку Збройних Сил України. Батько – полковник, був заступником начальника факультету аеромобільних військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У рік звільнення з посади Петра Станіславовича курсантом цього ж факультету став Олександр. На той час він вже здійснив понад сто стрибків з парашутом і досконало володів всіма тими зразками стрілецької зброї, яка була у воїнів під­розділів спецпризначення. Його батько, який тоді служив у цьому елітному полку, ще з 8 класу навчання у школі почав готувати до офіцерсь­кої служби сина Олександра і старшу доньку Світлану. Вона теж носить погони капітана і проходить службу в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. На третьому курсі львівської Академії сухопутних військ навчається й дружина капітана Петраківського Галина. Ось до такої військової династії належить 26-річний Олександр Петраківський.
Можна стверджувати, що в основі його подвигу лежить спосіб життя та особистий приклад, який успадкував від батьків та діда... Цікаво, що його дід Станіслав Дем’янович теж у званні капітана в роки Великої Вітчизняної війни вивів свою частину з оточення, чим врятував життя багатьом бійцям.
Кожна героїчна історія має довге життя, коли розповіді про неї підкріплюються новими героїчними вчинками. Невідомо, де зараз знаходиться той шолом капітана Олександра Петраківського, який він у бою віддав підлеглому, врятувавши йому життя. Але було б добре, аби той шолом став бойовою реліквією, на яких виховують воїнів-патріотів та експонатом музею бойової слави окремого полку спецпризначення, в якому служив офіцер, або академії, де навчався.
Добре, якщо легенди мають продовження. Ця незвичайна історія про командирський шолом може стати такою. За умови, якщо втілиться в життя мрія батька Петраківського-старшого. Він сформулював її так: «Коли поставлю на ноги Олександра, ми разом повернемося на передову, щоб помститися тим бандитам, які вбивають та калічать наших синів…»
Олександр Петраківський витримав дві операції, клінічну смерть, після чого вже майже 6 місяців, перебував у комі в дуже важкому стані. Ціна життя цього героя – 35 тисяч євро на місяць. Наразі Олександр продовжує лікування у Польщі, у реабілітаційному центрі на півночі країни у м. Ілава, за 70 км від Ольштина. Оперативного втручан­ня бійцеві вже не потрібно, однак на нього чекає тривале і дорого­вартісне лікування та реабілітація, які триватимуть щонайменше рік.
Не будьмо байдужими! Допоможемо родині Олександра. Дамо можливість 5-річній донечці Настусі знову побачити батька, а сім'ї дочекатися сина!

Людмила Щербань

Nlu726.jpg
Карткові рахунки Приватбанку на ім'я батька –

ПЕТРАКІВСЬКОГО Петра Станіславовича:
Гривні: 5363 5427 0027 9392
Долари: 4731 2171 0267 1268
Євро: 4731 2171 0365 6078

Контактний телефон: 0955753180 – сестра Світлана