Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Аніщенко Олександр Григорович

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до: навігація, пошук

ЧЕСТЬ — ПОНАД УСЕ

Аніщенко
Олександр Григорович
(1969-2014)
Герой України
Полковник, заступник командира спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України в Сумській області
Золота Зірка.jpg

Указом Президента України Петра Порошенка № 1/2015 від 2 січня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Олександру Григоровичу Аніщенку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Nlu728.jpg
Олександр Аніщенко з дружиною і донькою
Суми прощаються з Олександром Аніщенком

Олександр Григорович Аніщенко народився 17 грудня 1969 р. у м. Суми. Навчався у Сумській середній школі № 4, був сумлін­ним та старанним учнем, брав активну участь у суспіль­ному житті школи, спортивних змаганнях і культурно-виховних заходах. З 1987 р. по 1993 р. – студент факультету фізичного виховання Сумського державного педагогічного інсти­туту імені А.С. Макаренка. Під час навчання працював у рідній школі вчителем фізичної куль­тури. У 1990-1992 рр. працював пожежником у воєнізованій пожежній частині № 7 м. Суми.
Військову службу у Службі безпеки України проходив з 1993 р. З 2008 р. обіймав посаду заступника начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України в Управлінні Служби безпеки України в Сумській області. Військовій службі О. Аніщенко присвятив 21 рік, 14 з яких віддав чесній та сумлінній ратній праці у спецпідрозділі «Альфа». У 2006 р. охороняв новообраного мера Сум Геннадія Мінаєва. За словами рідних, Олександр вважався одним з найкращих снайперів України.
Під час Революції гідності у лютому 2014 р. був серед представників силових структур, які отримали наказ стріляти у мирних активістів Майдану. Олександр Аніщенко відмовився викону­вати злочинний наказ та написав рапорт, який, фактично, означав його звільнення з силових структур. Втім, після зміни влади в Україні, було прийнято рішення залишити його на службі.
З 15 квітня 2014 р. виконував обов'язки начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників право­охоронних органів Служби безпеки України в Управлінні Служби безпеки України в Сумській області. Зарекомендував себе як професіонал своєї справи та умілий організатор. Користувався безперечним авторитетом і повагою в колективі. Брав безпосередню участь у спеціальних заходах, які проводилися спец­підрозділом «Альфа».
З весни 2014 р. підполковник Аніщенко О.Г. брав участь в антитерористичній операції на сході України. 5 травня 2014 р. поблизу м. Слов’янськ Донецької області під час виконання бойового завдання група військовослужбовців Центру спеціальних операцій «А» СБУ була атакована групою бойовиків, яка першою відкрила вогонь з автоматич­ної та бронебійної зброї на ураження. Вже маючи кілька кульових поранень, перебуваючи під вогнем противника, він до останнього прикривав своїх бойових товаришів, які потрапили у засідку і були змушені вести нерівний бій.
Він був взірцем, прикладом та вихователем для молодих колег, і пішов із життя, виконавши свій військовий і громадський обов’язок.
О.Г. Аніщенко міг і не їхати до Слов'янська, адже тоді виконував обов’язки начальника спецпідрозділу «Альфа» УСБУ в Сумській області. Однак не вагався жодної миті, бо знав: таким чином у чорні обійми смерті можуть потрапити його підлеглі. Вирушаючи в дорогу, відчував небезпеку, навіть обмовився одному з товаришів: мовляв, назад дороги немає і вже не буде. Хоч, як стверджують колеги, він від­чував близькість смерті й сміливо пішов їй назустріч. Бо в останні секунди свого життя, побачивши гранату, що летіла на бронетранспортер з людьми, тієї ж миті затулив їх собою. Граната зрикошетила і буквально порвала його тіло. За добу перед фатальним боєм Олександр записав у своєму маленькому щоденнику, який, як з’ясувалося згодом, він постійно вів і до якого занотовував думки: «Я хочу, щоб ви пам’ятали не мої справи, а мою душу».
7 травня 2014 р. його було поховано на Алеї почесних громадян центрального кладовища Сум. У Олександра Аніщенка залиши­лася дружина, донька та літні батьки.
Щирі зворушливі слова про мужню, чесну, відповідальну Людину пролунали від колег Олександра, його батьків – Григорія Миколайовича та Зінаїди Миколаївни, керівництва школи та її учнів.
Начальник Управління СБ України в Сумській області Володимир Іванюк закликав молоде покоління навчатися любові до Батьківщини, самовідданості, справжньої дружби у таких людей, яким був і назавжди залишиться в серцях всіх, хто його знав, Олександр Аніщенко – Людина, Громадянин, Офіцер, Наставник.
Сумчанка Тетяна Соколенко знала Сашу ще зі школи – вже 35 років. «Таких, як він, не було і вже не буде, – жінка не приховує сліз. – Коли втрачаємо знайомих, сусідів, родичів – що й казати, це біда і горе. Однак з часом спомини тьмяніють, блякнуть, від­ходять у минуле. А Саша займав стільки простору і місця, що після його смерті виникла величезна вирва, яку вже ніколи не запов­нити. Бо чим далі від його смерті, то гострішим стає біль. І не тільки у мене».
Прес-секретар УСБУ в Сумській області Олеся Рапута так і не змогла пригадати бодай одного випадку, коли б Олександр Григорович на когось підвищив голос чи висловив бодай якесь невдоволення. «Лише військова форма свідчила, що він армійська людина, – запевняє вона. – А так інтелігент інтелігентом: уважний, делікатний, скромний».
Проте Олександр Аніщенко завжди був справжнім офіцером – струнким, підтягнутим, сильним. Знайомі розповіли, що він мав чимало спортивних нагород, адже чудово плавав, бігав, підтягувався на перекладині… Зрештою, це свого часу обумовило пропози­цію керівництва УСБУ в Сумській області прийти працю­вати в правоохоронне відомство.
Ніхто не міг передбачити, що саме північний сусід візьметься затято і хижо «визволяти» і «допомагати» росіянам у відстоюванні їхніх міфічних прав. І це при тому, що по мамі Олександр – росіянин. Але він до останнього подиху любив Україну, де народився, виріс, знайшов сімейне щастя, став офіцером. І віддав за неї найдорожче – життя.
А мама Зінаїда Миколаївна, мати офіцера «Альфи» Олександра Аніщенка, зачитала власний вірш, присвячений синові.
Згорьована і вбита горем, Зінаїда Миколаївна за допомогою відзнятого відео через Інтернет особисто звернулася до Президента сусідньої країни із запитанням: навіщо їй, росіянці, і таким, як вона, подібний захист? Від кого і від чого? Хто дав право вбивати її дитину? Відповіді вона не отримала.
Державні нагороди: орден Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) Указ Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу».
Відомчі відзнаки: Служби безпеки України: медалями «10 років СБУ», «15 років СБУ», «За відзнаку в службі» I, II та III ступенів.
Вшанування пам'яті.

Nlu731.jpg

2 вересня 2014 р. за рішенням Сумської міської ради спів­робітнику Центру спеціальних операцій Служби безпеки України полковнику Олександру Аніщенку посмертно при­своєне звання Почесного громадянина міста Суми. На його честь у Сумській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4 було встановлено меморіаль­ну дошку.
На честь героя з початку нового навчального року перший курс у Національній академії СБУ названо ім'ям Олександра Аніщенка.
Слава Україні! Героям Слава!

Я сына родила не для войны.
Я сына родила для радости, для жизни.
Он жизнь любил, он всем дарил тепло
И верой-правдой он служил Отчизне.
Скажите мне за что, по чьей вине
Мой сын погиб на необъявленной войне?
Там шел неравный страшный бой,
Сынок погиб там, как герой.
И подвиг пусть в веках живет,
Ведь он погиб за весь народ,
За слезы жен и матерей,
За мир для Родины своей.
Да будет память вечная ему, и точка!
Но мне никто и никогда уже не вернет
Любимого сыночка.