Золотий фонд нації. Все буде Україна 2 том/Станкевич Стелла

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Станкевич Стелла

Станкевич Стелла

Генеральний директор
ТДВ «Трембіта: «Які б не складалися обставини, я завжди знаходжу можливість продовжувати роботу фабрики».

Вітаємо з ювілеєм

Вже 38 років Стелла Станкевич очолює швейну фабрику ТДВ «Трембіта» у статусі генерального директора. Шлях до лідера легкої промисловості всеукраїнського масштабу був вкрай тернистим і важким. З малечку Стелла мріяла стати кравчинею і перший подарунок батьків наперсток зберігала багато років.

Народилася Стелла 4 липня 1943 року у селі Ошихліби (хутір Ізвори) Чернівецької області, де разом з батьками прожила перших сім років. У 1950 році її родину, як і тисячі інших людей по всій Україні, депортували. Сім’ю Стели, у числі ста інших сімей, вивезли у Херсонську область. «Помістили нас в товарні вагони, разом з козами, вівцями та коровами, – пригадує ті часи Стелла Станкевич,– ой, як не солодко згадувати надважкі моменти з минулого, але без минулого немає майбутнього. І, навпаки, той відрізок життя навчив мене жити, витримувати «удари долі» в будь-якій ситуації, стати цілеспрямованою та незламною».

Вже за рік, не витримавши знущань та злиднів, родина Стеллочки повернулася на Буковину. Щоправда, від хутору Ізвори нічого не залишилося. Після повернення, згадує Стелла (Станкевич) тоді ще Поклітар: «ми навчалися працювати та виживати в той важкий час». Закінчивши середню школу, Стелла влаштувалася на роботу до швейної артілі імені Калініна у Чернівцях. Так розпочався трудовий шлях – з посади швачки 3-го розряду, а вже через певний час Стеллу Поклітар було визнано кращою швачкою з присвоєнням звання «Майстер-золоті руки». Думка мами про золоті руки доньки отримала своє підтвердження.

У 1964 році в Чернівцях було створено швейне виробниче об’єднання «Трембіта», яке спеціалізувалося на масовому пошитті чоловічих костюмів. Наприкінці 1967 року Стеллу Станкевич запросили на зустріч із генеральним директором «Трембіти» Марією Слабосильною, яка запропонувала посаду майстра. Виробнича дисципліна, добре ставлення до колег, високі професійні якості Стелли Станкевич заслужили увагу з боку тодішнього генерального директора фабрики. Наступним кроком зростання – була посада інженера відділу управління якості. Далі – начальника цеху №1, в якому працювало 500 працівників. Трохи згодом – Стелла Омелянівна була призначена на посаду головного інженера, яку обіймала протягом дев’яти років.

Визначальним етапом зростання став 1984 рік, коли Стелла Станкевич була призначена генеральним директором ТДВ «Трембіта». «У радянські часи ми багато працювали, – згадує Стелла Станкевич, – поставляли продукцію у різні регіони СРСР. Отримували тканини з Прибалтики, Білорусі та інших союзних республік. Вже після розпаду СРСР виробництво залишилось практично без нічого. Було вирішено реорганізувати підприємство.

Мої мрії з часом перетворилися на дійсність. Деякі зв’язки з бувшими республіками ще залишались завдяки традиційним ярмаркам та виставкам товарів народного споживання у Києві. Де я і познайомилася з виробниками бавовни з міста Мари, що в Туркменістані. Було підписано угоду на доставку 14 вагонів бавовни. Після чого сирець відправили до Румунії у місто Ясси на текстильну фабрику. З цього і відбулося відродження і подальший розвиток фабрики «Трембіта».

Особливим періодом в житті підприємства, вважаю, початок співпраці з західними партнерами. У 1992 році до нас приїхали італійці з компанії «Конфіталія». З часом, я запропонувала їм створити спільне підприємство. На дану пропозицію вони погодились і надали сучасне швейне обладнання. Доправили технічний персонал та навчили працювати за європейськими технологіями. Так наша продукція вперше опинилась в країнах західної Європи.

Ще одна визначна сторінка, що вшита золотими нитками в історію діяльності «Трембіти», – був візит на підприємство німецького бізнесмена Міхаеля Кайзера, влітку 1992 року. Бізнесмену сподобалася наша продукція. У 2000 році ми шили для фірми «Кайзер», тільки уявіть собі, – 70 000 костюмів в місяць і ще 15 000, – для Італії. На зароблені кошти ми провели на підприємстві перше технічне переоснащення. Ця потужна співпраця з компанією Кайзер продовжувалася ще багато років.

З 2007 року почалася співпраця із законодавцями моди – французькими партнерами. Які були позитивно вражені нашим виробництвом і якістю продукції. З тих пір ми плідно співпрацюємо з фірмою «Форменс» вже багато років. Також за часи роботи наше підприємство відшивало замовлення для Голландії, Німеччини, Польщі, Канади, Сполучених Штатів, Сполученого Королівства Великобританії та багатьох інших країн. За часи незалежності були відшиті більше 100 мільйонів швейних виробів. А це означає, що якісний одяг від «Трембіти» носять чоловіки в усьому світі.

Нам вдалося пережити найгірші часи для підприємства, – часи, що пов’язані з пандемією коронавірусу КОВІД-19. Тоді було вкрай мало замовлень і ми вимушено йшли на оптимізацію виробництва. Багато хто звільнився. Хтось виїхав за кордон, але усіх провідних фахівців нам вдалося зберегти. Нас стало значно менше – 420 працівників але підприємство зберегли (для порівняння – у 2010 року працювало дві тисячі працівників). Зараз ми виготовляємо 12-13 тисяч костюмів на місяць, цього достатньо для того, щоб забезпечити роботу підприємства, хоча на меті збільшення обсягів продукції.

«Я завжди стараюсь допомогти людям, які мають в цьому потребу , – каже Стелла Станкевич, – ось, наприклад, на підприємстві УТОС працює багато людей, які мають проблему з зором та слухом. Коли вони зверталися до нас, я жодного разу не відмовила, які б не були часи. Також, ніколи не відмовляю у допомозі дітям-сиротам, пенсіонерам, що працювали у нас, і простим людям, що просять про допомогу.

Коли, у 2014 році, почалася війна, ми дуже багато надавали допомоги нашим воїнам. І сьогодні, ми також допомагаємо нашим захисникам – долучилися до волонтерського руху і відшиваємо військове обмундирування, надсилаємо для ЗСУ грошові кошти. Я народилася посеред війни. Думаю, щоб був мир, ми повинні працювати кожен на своєму місці і допомагати нашим воїнам, щоб захистити нашу Україну.

Я хочу сказати добрі слова фахівцям, які залишилися зі мною. Вони сьогодні працюють над тим, щоб підприємство розвивалося. У 2019 році ми провели ще одне технічне переоснащення виробництва для теплової обробки піджаків. Це все додає стимулів для роботи.

«Сьогодні, ми одне з найбільших швейних виробництв в Україні. Наше підприємство попереду по багатьом показникам протягом останніх років. Але не можна на цьому зупинятись – треба наполегливо працювати, йти вперед і перемагати, щоб бути кращими».

В’ячеслав Хабайло
Національна спілка журналістів України