Золотий фонд нації. Все буде Україна 2 том/Калинець Ігор Миронович
Калинець Ігор Миронович
«Моє життя – це типове життя представників 60-х рр., тобто я є типовий шістдесятник. Займався самвидавом і за цей самвидав я і моя дружина були суджені у 1972 році на 6 років таборів суворого режиму.
Моя поезія перекладена на багато мов світу і тим якось я достукувався за кордон, і зрештою, до нашої еміграції, що ми тут є небайдужі! Власне, оці «шістдесятники» – це був здоровий потяг до нашої незалежності у ті роки 60-70-і. А те, що нас винищували у 70-і ув’язненнями та іншими моментами трагічними.., але у всякому разі, я вважаю, що щось своїм життям зробив для Вітчизни. Для того, щоб вона відчулася тепер незалежною і могла боротися за свою незалежність.
Ми «слабо-державний» народ – це до негативних моментів (України – „VTS”) відноситься, але маємо надію, що тепер формується нація, у зв’язку із різними трагічними моментами нової історії і якщо пригадувати минуле ХХ ст., ці приклади створення УНР, ЗУНР, потім Карпатської України, потім відновлення незалежності України... Якщо врахувати всі ці історичні моменти – то це дає підставу нам надіятися, що ми будемо порівнюватися з Європою. А добрі речі, то я міг би назвати багато добрих речей – українська пісня, українська вишивка, церковна дерев’яна архітектура, іконопис, українська писанка – то нас вирізняє на Європейському континенті.
Життя моє не пройшло намарно, я хоч щось приніс для свого народу, для своєї нації і в українську культуру, щось вложив і оцінений я менш-більш так, по заслугах, тобто маю за це, що я щось творив, відповідні нагороди літера- турні, у всякому разі – життя не змарнував. Бог дає людині талант, який треба використати... Очевидно, цей талант мене і привів до ув’язнення, але не так важливо, що до ув’язнення, він привів мене до того, що я міг себе висловити...
Ми своїм життям вже показали приклад, як Василь Стус, чи Валерій Марченко та багато інших з мого покоління людей, дали приклад молодим. Не знаю, чи я можу бути якимось взірцем і давати поради, я сам більше тепер вчуся в тої молоді. Звичайно, молодь не вся є однакова, але принаймні, тої частини молоді, яка є жертовна, патріотична, я просто радію, що я можу від неї теж щось почерпнути, принаймні, те, що я можу себе почувати випростаним, завдяки їхній енергії, що я можу почувати себе вище від того буденного, знаючи, що є такі молоді люди, які вже самі знають, як будувати нашу державу».
Ігор Калинець