Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Гордійчук Ігор Володимирович
Втримати висоту. Герої Савур-Могили
Указом Президента України Петра Порошенка № 816/2014 від 21 жовтня 2014 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Ігорю Володимировичу Гордійчуку присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Ігор Володимирович Гордійчук народився 12 листопада 1972 р. у с. Залізниця Корецького району Рівненської області.
У 1989 р., після закінчення корецької загальноосвітньої середньої школи № 1, вступив до Омського вищого танкового інженерного училища, але згодом перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, де з відзнакою закінчив факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. Згодом закінчив коледж сухопутних військ США у Карлайлі (штат Пенсільванія) за фахом «управління військовими частинами і з'єднаннями». Вільно володіє іноземними мовами: англійською, німецькою, польською. Закінчив курс англійської мови для військовослужбовців у Збройних Силах Канади за стандартом STANAG 6001.
Ігор Володимирович пройшов шлях від командира механізованого взводу до заступника командира танкового полку. Але його справжнім покликанням стали війська спецназу. Гордійчук домігся свого переведення на посаду заступника командира бригади спеціального призначення м. Ізяслав Хмельницької області. Згодом став командиром створеного на базі бригади 8-го полку спеціального призначення – однієї з найкращих частин Збройних Сил України.
З травня по грудень 2010 р. Гордійчук був у службовому відрядженні у складі міжнародного контингенту в Республіці Афганістан. Після повернення – перший заступник начальника Національної академії оборони України, начальник управління військової співпраці і миротворчих операцій Генерального штабу.
У квітні 2014 р. Полковник Гордійчук отримав призначення у Головний командний центр Міністерства оборони України. «Сумрак» (таке військове прізвисько Гордійчука), брав участь у багатьох операціях під час антитерористичної операції на сході України. Особисто очолював загони спецназу, виконуючи завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-Могили. Та впродовж 12 днів безперервних боїв Ігор Гордійчук героїчно утримував позицію, незважаючи на поранення та контузію.
Оборона Савур-Могили займе особливе місце у новітній історії України – як одна з найбільш відчайдушних та мужніх операцій, яку провели Збройні сили України за всі роки свого існування. Курган Савур-Могила є найвищою точкою Донбасу (277 м). Він розташований за 100 км на схід від Донецька. Висота 277 Савур-Могила стала знаменитою під час Другої світової війни – вона була ключовою позицією німецької оборони на «Міус-фронті», при її штурмі загинуло в повному складі кілька радянських дивізій. Хто б міг подумати, що через 70 років ця місцевість знову стане місцем запеклих боїв за звільнення української землі від окупантів? Висота мала стратегічне значення – виведення українських військ було можливим лише в разі захоплення Савур-Могили. Тому кращі загони російських і кавказьких найманців терористичної організації «ДНР» були кинуті на її оборону. Один із друзів Гордійчука, авторитетний командир спецназу, полковник К. сказав: «Важко підібрати слова, щоб в належній мірі оцінити вчинок Гордійчука та його групи. Ігор прекрасно розумів, що це квиток в один кінець. І шансів не повернутися з цього завдання значно більше, ніж шансів вижити. Там було смертельно небезпечно. Але він як військова людина розумів ключове значення Савур-Могили. «Сумраку» надійшов наказ тримати оборону Савур-Могили за будь-яку ціну».
12 серпня 2014 р. група розвідників у складі 14 чоловік з групи спеціального призначення «Крим» під командуванням полковника Гордійчука прорвалася на висоту Савур-Могила. Вона перебрала контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочала коригування артилерійського вогню. Противник миттєво оцінив виниклу загрозу. Для знищення українського загону використали російську артилерію та кращі загони найманців з бронетехнікою. Постійними артилерійськими нальотами противника була виведена з ладу система зв'язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь по телефону. Зв'язок працював дуже погано, але в деяких точках гори можна було передавати дані по звичайному мобільному телефону.
Командування АТО прийняло рішення утримувати висоту – російські колони на південному фронті знаходилися в полі зору спостерігачів з Савур-Могили, і наносити їм вогневе ураження було можливо, тільки якщо вершина знаходиться в наших руках.
Однак зробити це було вкрай складно. На верхівці гори було всього кілька невеликих укриттів. А російська артилерія вела постійний масований обстріл висоти і прицільно за допомогою безпілотників била по укриттях.
Українські підрозділи займали гору, але втриматися під шквальним обстрілом було неймовірно важко. Штурм терористами кургану відбувався майже щоденно. Ігор Володимирович був неодноразово контужений, та своїх позицій не покинув, тільки час від часу «відключався» в бліндажі, щоб після цього знову приступити до виконання обов'язків.
Захисники вершини витримали безліч боїв на ближній дистанції, шість з них припали на нічний час. Завдяки грамотно організованій обороні і рівню індивідуальної підготовки захисники несли мінімальні втрати.
18 серпня 2014 р. стало очевидно, що межа людських можливостей є навіть у цих людей. Бійцям на Савур-Могилі було потрібне підкріплення – хоч би щоб трохи поспати і відпочити. Відбулася ротація, але Гордійчук лишився на Савур-Могилі та продовжував коригування вогню. З 20 серпня 2014 р. прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-Могили знаходилися в повній ізоляції – до найближчого українського підрозділу було 40 км. Проте загін українських спецназівців під командуванням полковника І.В. Гордійчука продовжував триматися. Сержант Сергій Стегарь з 25-ї бригади, який також до кінця захищав Савур-Могилу, розповідає: «Гордійчук говорив нам: ви – десантники, ви повинні стояти до кінця. Ворог наступає, всі хто бореться – всі на передовій, а в тил біжать лише боягузи. Ми не повинні розраховувати на допомогу – ми зобов'язані виконувати свій обов'язок». 23 серпня 2014 р. російські війська почали наступ на Південному фронті в секторі «Д». 24 серпня відбувається черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-Могили, та атака була відбита із чисельними втратами противника.
Постійні масовані артилерійські бомбардування кургану тривали, російські війська засипали висоту снарядами і ракетами. Бійці говорили полковнику Гордійчуку, що утримувати висоту в такому глибокому тилу противника, без артилерійської підтримки, недоцільно. Але він не мав наміру відходити без наказу. І спецназівці продовжували виконувати бойове завдання. Наказ про відхід з Савур-Могили надійшов пізно ввечері 24 серпня, але на той час Савур-Могила вже була в щільному кільці. А машина 3-го полку спецпризначення, котра прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями у Петровському, полонені були добиті окупантами.
Гордійчук віддав наказ про відступ вночі 25 серпня 2014 р., після 12 діб оборони Савур-Могили. Увесь цей час під постійним вогнем противника полковник І.В. Гордійчук не кидав зайняту позицію, незважаючи на поранення в руку та контузію. Група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б» під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 км та приєдналася до українських військ під с. Многопілля Амвросіївського району Донецької області.
29 серпня група полковника Гордійчука разом з рештою оточених українських сил пішла на прорив. Рухались під артилерійським та мінометним вогнем. Під час руху по вантажівці, де знаходився полковник І.В. Гордійчук, було відкрито артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, машина спалахнула. Щільний вогонь з боку противника заважав супроводжуючим його бійцям прорватися до полковника, але той зміг вибратися з вантажівки самотужки. Гордійчук був поранений – великий осколок потрапив у потилицю, незахищену каскою. Нашвидкуруч йому зробили перев'язку.
Незважаючи на біль та сильне поранення, «Сумрак» намагався керувати боєм, зривав пов'язку, і через деякий час від втрати крові лишився безсилим. Згодом російські десантники узяли полковника, який був без свідомості, та ще декількох бійців у полон. Полонених зібрали в полі, а Гордійчука кинули осторонь та заборонили надати допомогу – мовляв, він й так швидко «дійде». Однак полковник вижив.
Згадує сержант Стегарь: «Рана була страшною – було неймовірно, що чоловік сам рухався з такою раною і намагався продовжувати бій. Крупний уламок вразив потиличну частину. Полковник намагався продовжувати командувати боєм, але невдовзі від втрати крові залишився без сил. Коли я дізнався, що цей приголомшливий офіцер вижив, навіть після того, як його кинули осторонь помирати, мене така гордість за нього взяла! Спасибі йому, в ці страшні дні він був для нас прикладом мужності».
Лише 1 вересня 2014 р. машина «Червоного Хреста» доставила полковника у дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова, де Гордійчук знаходився у реанімації нейрохірургічного відділення. Згодом він був переведений до Центрального військового клінічного шпиталю у м. Києві, де кращі українські нейрохірурги намагаються поставити його на ноги.
8 вересня 2014 р. мужній полковник отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. 21 жовтня 2014 р. полковнику Гордійчуку вручили орден «Золота Зірка» за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові. Вшанування Героя відбулося в лікарні. 29 вересня 2014 р. Ігор Володимирович Гордійчук отримав орден Богдана Хмельницького II ступеня за мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Також у скарбничці полковника Гордійчука є відомчі заохочувальні відзнаки Міністерства оборони України, у тому числі відзнака «Доблесть і честь», медалі «10 років Збройним Силам України» та «15 років Збройним Силам України», пам’ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець».
Надія Случ