Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Оксана Полтавець-Гуйда
Оксана Полтавець-Гуйда
Вона жила і виховувалась в елітарному мистецькому середовищі: змістовні розмови дорослих друзів батька – знаних художників, письменників, акторів, найкращі книжки у багатій домашній бібліотеці, золота медаль у загальноосвітній школі й вільне слухання останнього курсу в РХСШ ім. Т. Шевченка… Все це привело тендітну біляву сірооку дівчинку у 1975 р. на живописний факультет Київського державного художнього інституту. Там закінчила майстерню прекрасного живописця, народного художника України, професора Віктора Шаталіна. А потім – творчі майстерні Академії мистецтв СРСР, де вдосконалювала своє уміння та професіоналізм під керівництвом народного художника СРСР, професора Сергія Григор’єва.
Вплив цих непересічних педагогів і, насамперед, батька Віктора Полтавця, на творчість талановитої художниці був таким сильним, що вона безстрашно бралась за вирішення й виконання таких складних у творчому й психологічному планах картин, які й для досвідченого митця були б дуже непростим завданням.
Історична тема, яка за всіх часів вважалась найскладнішою в ремеслі художника, й надалі цікавила Оксану Полтавець-Гуйду. Для її вирішення вона не шкодувала часу й енергії – занурювалась в архівні документи, вивчала автентичну культуру й в результаті демонструвала динамічну, композиційно складно і довершено побудовану, надзвичайно життєву сцену, наприклад, «Великокняже соколине полювання на Русі» (1980 р.), або філософськи задуманий екскурс в історію роду сучасника «Покоління» (1987 р.)…
Численні й різноманітні пейзажі з доробку художниці демонструють її прагнення творчо вирішувати проблеми істинно пленерного живопису, що твориться на відкритому повітрі, при мінливому природному освітленні. Ці завдання і проблеми притаманні власне українській традиційній живописній школі. Київ, Седнів, Полтавщина, Крим – ось коло улюблених мотивів, вибраних місць, де художниці працюється особливо легко й піднесено.
Творчий доробок Оксани Полтавець-Гуйди вагомий і різноманітний, доповнений вихованням двох талановитих донечок Марії і Стефанії та енергійною роботою на педагогічній ниві. З 2000 р. багато сил вона віддає викладацькій роботі у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, в якому з 2001 р. завідує кафедрою художніх основ факультету ДПМ, а з 2005 р. – кафедрою живопису інституту. В роботах художниці завжди звучить оптимізм й світлий погляд на сьогоденне та прийдешнє.
Олеся Авраменко,
кандидат мистецтвознавства
«Осінній натюрморт»
«Зимовий ранок»
