Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Володимир Єрмаков: відмінності між версіями

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Створена сторінка: <center> == Володимир Єрмаков == </center> Файл:Volodymyr-Yermakov.jpg|200px|thumb|left|<center>Володимир Єрмаков<br><br>...)
 
Немає опису редагування
 
Рядок 19: Рядок 19:
Тому-то ніякі міфи про смерть мистецтва (а їх існує чимало) не справдилися і… не справдяться. Бо при всьому цьому у будь-якому жанрі мистецтва був, є і завжди буде прошарок мит­ців, які своїм талантом, своєю творчістю слугували і сприяли духовному зросту самих себе і відповідно народу, серед якого вони живуть і творять.
Тому-то ніякі міфи про смерть мистецтва (а їх існує чимало) не справдилися і… не справдяться. Бо при всьому цьому у будь-якому жанрі мистецтва був, є і завжди буде прошарок мит­ців, які своїм талантом, своєю творчістю слугували і сприяли духовному зросту самих себе і відповідно народу, серед якого вони живуть і творять.


У кожній країні (і в Україні теж) людей мусить об’єд­нувати МОВА, ВІРА та НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА.
У кожній країні (і в Україні теж) людей мусить об’єд­нувати МОВА, ВІРА та НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА.
 
<p align=right>© В. Єрмаков<br>
Фото Ю. Москаленко</p>


<center><gallery mode="traditional">
<center><gallery mode="traditional">
File:.jpg|«
File:Volodymyr-Yermakov-Na-vystavtsi-khudozhnyka-H.-Serheyeva.jpg|На виставці художника Г. Сергеєва
File:.jpg|«
File:Volodymyr-Yermakov-«Natyurmort».jpg|«Натюрморт»
File:.jpg|И
File:.jpg|«
</gallery></center>
</gallery></center>

Поточна версія на 20:22, 1 березня 2020

Володимир Єрмаков

Володимир Єрмаков

Заслужений художник України.
Графік і живописець.
Майстер книжкового мистецтва.
Член Спілки фотохудожників України.
Член Національної спілки журналістів України.
Член Національної спілки художників України.
Дипломант Міжнародної програми «Мистецький Олімп»

З далекого дитинства мріяв стати живописцем. Домашні називали мене «Рєпін № 2» (на той час цей художник був для мене «кумиром»). Але життя склалось так, що я замість Академії мистецтва опинився у вищому військовому училищі у місті Ленінграді (на той час). Багаторазове спілкування з живописними шедеврами Ермітажу та музею Російського мис­тецтва, численні художні виставки привели мене до… хибної думки: майстри пензля всього світу так захоплено «місили» олійні та фрескові фарби і за багато століть натворили стільки різноманітних шедеврів що, як мені тоді здалося, навряд я зможу додати до того гігантсь­кого мистецького спадку людства щось свіжого і нового, та ще щоб воно мало високу мистецьку цінність. Ця колізія переслідувала мене майже все життя. І це ж спонукало мене (коли нарешті з’явилася така можливість) закінчити поліграфічний інститут, отримати спеціальність художника-­графіка; захопитися дизайном поліграфічної продукції, активно використовуючи при цьому художню фотографію. У царині дизайну мав певні успіхи, відкриття, захоплення та згодом і визнання як одного із провідних художників України.

І лише… зрідка, спорадично, я згадував про олійні фарби, пензлі; щось кропав потихеньку на полотні та картоні. Аж до того часу, поки не зустрів мудру людину. Ось тоді я зрозумів, що майже все свідоме життя я «закопував» потроху свій талант живописця. Маючи неабиякі здіб­ності: відчуття кольору, гармонії кольорів, площини полотна, сяку-таку фантазію, плюс бажання щось таки створювати: для себе – не для людства. Я мушу нарешті «виговоритися», проявитися у новій якості: живописця (паралельно-графіка). І те, що саме я зроблю, створю – ніхто у світі окрім мене не зробить! Бо я єдиний у своїй подобі і таланті! І скільки мені вдасться ще створити і якої якості (мистецької цінності) будуть мої роботи – мої діти – то вже для мене тепер не має значення. Головне при цьому – працювати «на повну силу», отримувати задоволення, вкла­даючи у кожну нову роботу часточку своєї душі, не наслідуючи нікого, не сповідуючи ніяких новомодних «ізмів». Так, безмежне море різно­манітних фарб, пензлів та інших матеріалів для живопису та графіки спонукають до «еквіліб­ристики» цими матеріалами та різноманітних експериментів; намагання (особ­ливо молодих художників), що б там не було, здивувати хоч чимось глядача.

І… так і має бути. Образотворче мистецтво, як і всі потоки життя людини (і соціального теж), невпинно розвивається по спіралі.

Тому-то ніякі міфи про смерть мистецтва (а їх існує чимало) не справдилися і… не справдяться. Бо при всьому цьому у будь-якому жанрі мистецтва був, є і завжди буде прошарок мит­ців, які своїм талантом, своєю творчістю слугували і сприяли духовному зросту самих себе і відповідно народу, серед якого вони живуть і творять.

У кожній країні (і в Україні теж) людей мусить об’єд­нувати МОВА, ВІРА та НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА.

© В. Єрмаков
Фото Ю. Москаленко