Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Лужевський Руслан Михайлович

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ти – найкращий і завжди живий. Для нас ти – Герой

Лужевський
Руслан Михайлович
(1975-2014)
Герой України
Старший оперативний співробітник інструкторського відділу спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України, майор (посмертно)
Золота Зірка.jpg

Указом Президента України Петра Порошенка № 839/2014 від 3 листопада 2014 року за виняткову мужність, героїзм і само­пожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та терито­ріальної цілісності України, вірність військовій присязі майору Руслану Михайловичу Лужевському посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Руслан Михайлович Лужевський народився 31 серпня 1975 р. у с. Волошинівка, що на Київщині. У 1992 р. закінчив місцеву середню школу. У 1993-1995 рр. проходив строкову службу в повітряно-десантних військах Збройних Сил України.
У 2000 р. закінчив Академію Служби безпеки України і майже 14 років служив у Службі безпеки України, куди прийшов, щоб боротися за торжество правопорядку на рідній землі, за її недоторканість. Тренував бійців спецпідрозділу «Альфа». Руслан Лужевський у 2007 р. був у складі українських миротворців в Іраку. За зразкове виконання військового обов'язку неодноразово заохочувався керівництвом Служби безпеки України. Р.М. Лужевський вважався визнаним майстром кульової стрільби, був багаторазовим учасником та призером міжнародних та всеукраїнських змагань, на чемпіонаті України з практичної стрільби з пістолета у 2013 р. здобув срібну нагороду в класі «Серійний». Майстер спорту з рукопашного бою, кульової стрільби, відмінний парашутист. Встиг отримати звання міжнародного спортивного судді. У травні мав відвідати змагання у Сполучених Штатах Америки. Та не суди-лося – долю вирішила ворожа куля.
З квітня 2014 р. старший оперативний співробітник інструкторського відділу спецпідроз­ділу «Альфа» Служби безпеки України капітан Лужевський Р.М. брав участь в антитерористичній операції на сході України, коли в Луганську почалося захоплення приміщення СБУ, і пробув там майже місяць. На чергове завдання вирушив з розвідгрупою – мали забезпечити «зелений коридор» для колони техніки. Біля с. Семенівка під Слов'янськом потрапили у засідку. Позиція була така, що наших чекали саме в тому місці… Група йшла двома БТРами, у кожному – молоді і необстріляні строковики. Обстріл почався з усіх боків. Один БТР з боєм відійшов назад і підібрав поранених, а другого було підбито в перші хвилини. Техніка вціліла, але не могла їхати далі. Тоді Руслан наказав молодим не виходити з машини, а сам та ще троє досвідчених бійців зайняли кругову оборону і прийняли вогонь на себе. Нерівний бій тривав дві години! Підмога прийшла запізно. Руслан уже був двічі пораненим, але відстрілювався до останнього і прикривав молодих. У БТРі було десятеро солдат – усі залишилися в живих. Четверо ж їхніх охоронців там прийняли останній свій бій.
Життя Руслана Лужевського увірвалося 5 травня 2014 р. під Семенівкою, що на Луганщині, в бою з представниками проросійськoї терористичної організації ДНР (сепаратистами) та російськими найманцями. Поховали героя 7 травня 2014 р. у с. Волошинівка Баришівського району Київської області. У нього залишилася дружина та двоє синів.
В останню путь Героя проводжали односельці, бойові побратими, небайдужі жителі району та області.
«Руслан загинув у званні капітана СБУ, а майора йому присвоїли вже посмертно, разом з почесною відомчою нагородою – нагрудним знаком «За відзнаку». По це його колеги оголосили на похороні, – розповідає рідний брат героя 36-річний Олег Лужевський. – Вони пропонували поховати брата з почестями в Києві, де він із сім'єю жив та працював. Та ми вирішили, що в рідному селі його могила буде особливим, священним місцем, а його життя – прикладом для молоді. Бо ж у великому місті все не так…»

У складі українських миротворців в Іраку, 2007 р. Фото з турніру по кульовій стрільбі LEX-open 2012 Відкриття меморіальної дошки пам'яті на фасаді місцевої школи, де навчався Р.М. Лужевський У центрі с. Волошинівка встановлена меморіальна дошка з портретом Героя

Віктор Варганов, помічник заступника голови СБУ, генерал-майор, у своєму виступі наголосив:
– Життя Руслана було коротким, але переконливим. Майже 14 років служив у підрозділі СБУ, куди прийшов, щоб боротися за торжество правопорядку. Керівництво СБУ та Антитерористичного центру щиро співчувають рідним і близьким Руслана, його друзям і соратникам.
Сергій Скорохватов, президент Міжнародної асоціації ветеранів антитерористичного підрозділу «Альфа», звернув увагу присутніх на те, що Руслан «пішов», як справжній офіцер – у бою. Вже маючи кілька кульових поранень, до останнього стріляв у нападників, аби прикрити відхід поранених товаришів, які потрапили в засідку й були змушені відступати.
Дмитро Христюк, заступник голови КОДА, був товаришем Руслана Лужевського:
– Руслан був прикладом для всіх нас. Був кращим у всьому, ніколи не ховався за спини, завжди йшов першим. Коли ми у 2001 р. познайомилися, я був молодим «альфівцем», а він охоче радив, як правильно діяти у різних ситуаціях. Своєю смертю він нам усім показав: громадяни повинні згуртуватися й стати на захист своєї землі.
Микола Семеняка, голова Баришівської райради:
– Руслан – живий, поки на Баришівській землі житиме пам'ять про нього, а вона житиме вічно.
Волошинівський сільський голова Лариса Макаренко із сумом зазначила, що втрата Руслана – це болюча рана не лише для рідних, а й сільської громади, яка пам'ятатиме подвиг справжнього героя.
Вікторія Полуцька, заступник директора Волошинівської середньої школи, стримуючи сльози, стиха промовила:
– Ми з Русланом разом навчалися, відпочивали, їздили на змагання. У нього в школі була мрія – збудувати такий великий дім, щоб у ньому могли мешкати всі однокласники. Таким будинком для підлітка була школа, а коли став дорослим – уся Україна, яку він безмежно любив і віддав за неї життя. Яким він хлопцем був? Справжнім! Це коротке, але містке слово повністю характеризує Руслана. Він завжди був лідером, але героєм себе не вважав, просто чесно виконував ту роботу, яка йому випадала. А випало йому захищати нас, свою родину, державу. І він із честю склав найважчий іспит, своєю смертю довівши, що не вмерла й ніколи не вмре Україна, доки матиме таких синів.
Нагороди та відзнаки:
Посмертно присвоєно звання майор.
Державні нагороди:
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (20 червня 2014 р.) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу.
Відомчі відзнаки:
Відомча заохочувальна відзнака Служби безпеки України – нагрудний знак «За відвагу» (травень 2014 р.) – за особисту відвагу й самовіддані дії під час захисту державного суверенітету України (посмертно).
Та й після смерті про подвиг мужнього захисника України не забули!
Невдовзі після похорону громада ініціювала перейменування центральної вулиці Волошинівки іменем героя-земляка, а вдячна молодь встановила у центрі села на могилі червоний гранітний знак у формі полум'я та меморіальну дошку з портретом. На ній викарбуваний напис: «Твоє життя – приклад для нас. Ми стали дружними і чесними, здатними на взаємодопомогу… Ти – найкращий і завжди живий. Для нас ти – Герой».
У рідному селі встановлено пам'ятник загиблому герою, а місцева школа, де навчався Руслан, відтепер носить його ім'я. Саме тут відкрито й меморіальну дошку пам'яті героя.

Людмила Щербань