Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Савченко Надія Вікторівна

Матеріал з Who is Wiki
Версія від 15:42, 8 грудня 2015, створена Maxim (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Українська Жанна Д'Арк

САВЧЕНКО
НАДІЯ
ВІКТОРІВНА
Герой України
Старший лейтенант.
Штурман-оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ.
Народний депутат України 8-го скликання.
Делегат Парламентської асамблеї Ради Європи
Золота Зірка.jpg

Указом Президента України Петра Порошенка № 1/2015 від 2 січня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Олександру Григоровичу Аніщенку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Надія Вікторівна Савченко народилась 11 травня 1981 р. у м. Києві. Коли Наді було шість років, вона вперше з сім'єю полетіла на відпочинок у Крим. Як тільки побачила літак, так відразу ж і закохалась у небо. Мама Наді, Марія Іванівна Савченко згадує: «Надюша усе дивилась у вікно та запитувала: «Чому люди не літають?» Тоді вона і захоті­ла стати льотчицею».
Але Надя не просто хотіла стати льотчицею, вона мріяла управляти бойовим літаком. І до своєї мрії вона йшла майже 20 років.
Після закінчення школи Савченко здобула фах модельєра-дизайнера та впродовж року навчалася на факультеті журналістики Київського університету «Україна». Згодом вступила за контрактом до лав Збройних Сил України, і свою службу розпочала у залізничних військах радисткою. Через деякий час вона підписала контракт на службу в 95-й аеромобільній бригаді в Житомирі, де саме формувався перший контрактний батальйон.
У 2004-2005 рр. у складі українського миротворчого контингенту Надія Савченко брала участь у місії в Іраку, де прослужила шість місяців як стрілець третьої роти 72-го окремого механі­зованого батальйону.
Після повернення з гарячої точки військовослужбовці дали Надії прізвисько «Куля» – за бойову швидкість та відмінну військову підготовку.
У 2005 р. Надія Савченко вступила до Харківського університету повітряних сил, на що отримала дозвіл особисто від міністра оборони України Анатолія Гриценка. Двічі її відрахо­вували з університету з формулюванням «непридатна до вильотів як льотчик», але вона двічі поновлювалася. Стати бойовим льотчиком у Надії шансів не було – жінкам заборонено керу­вати винищувачами.
Сама Надія говорила: «У мене є мрія. Я точно знаю, що зможу літати на винищувачі, коли буде форс-мажор. Коли останній льотчик відмовиться летіти на завдання, мені скажуть: «Потрібно на зліт – посадку залиш собі». Ось це і буде мій політ. Я готова на такий політ. Я готова ради цього жити. І не зраджу свою мрію».
У 2009 р. Савченко закінчила університет – вже не як льотчик-винищувач, а як штурман. Хоча штурманську справу вона вивчала по класу реактивного бомбардувальника Су-24, однак наприкінці навчання її спрямували на іншу машину – вертоліт Мі-24.
Після випуску з університету Надія проходила службу штурманом-оператором Мі-24 3-го окремого полку армійської авіації Повітряних Сил ЗСУ у місті Броди. Має 170 годин нальоту і 45 стрибків із парашутом.
Поїхати на схід воювати 33-річна Надія Савченко вирішила сама. Марія Савченко розповідає, що в той день, коли Надя прийняла своє доленосне рішення, відмовити її не міг ніхто: «Я їй говорила: Надя, не їдь, не їдь на війну, це ж чоловіча справа. А вона: «Мама, я патріот, ти нас так виховала. І я піду захищати свою країну!» Вона помахала рукою, посміхнулась і… закрила двері».
На той час Надія Савченко вже більше десяти років служила в українській армії. Вона взяла відпустку та за власний кошт купила квиток до Луганська. Там Надія познайомилась з бійцями батальйону «Айдар» та стала одним з найкращих солдатів. Досвідченій Савченко доручи­ли займатися військовою підготовкою молодих хлопців.

Nlu737.jpg
Nlu738.jpg
Nlu739.jpg

Вже через кілька тижнів Надія стала своєю в чоловічому колективі. Один з бійців, Олександр Алієв, розповідає: «Надя мені нагадувала Жанну Д'Арк. Те, що вона жінка, мене зовсім не бенте­жило. Я був готовий іти під її командуванням куди завгодно, тому що бачив – вона знає, що робить».
17 червня 2014 р. біля луганського містечка Щастя айдаровці потрапили під обстріл терористів. Савченко в перших рядах рятує поранених, але вже через кілька годин її взяли у полон про­російські сепаратисти з батальйону «Заря». 22 червня сестра Надії Савченко, Віра Савченко, повідомила, що терористи вийшли з нею на зв'язок, бажаючи обміняти війсь­кову на чотирьох своїх полонених поплічників. Повідомлялося також, що вони перевезли Надію з Луганська у Донецьк.
Пізніше Надія розповіла: «Ополченці продали мене або на щось обміняли російським спецслужбам. У Росію мене вивозили на шістьох автівках, у кайданах та з мішком на голові».
Майже місяць росіяни таємно утримували Надію. На знак протесту українська льотчиця на вісім днів об’явила голодування – вона вимагала зустрічі з українським консулом.
8 липня українській стороні стало відомо, що льотчиця Надія Савченко перебуває під вартою в Росії у слідчому ізоляторі міста Воронеж. А російська влада підозрює Савченко у причетності до загибелі на сході України двох журналістів.
За версією українських силовиків, російські журналісти надавали інформаційний супровід одній із груп терористів і заги­нули, потрапивши під обстріл цієї групи українськими військами.
Того ж дня, 8 липня, Президент України Петро Порошенко надав розпорядження Міністерству закордонних справ та Генеральній прокуратурі України вжити заходів щодо повернення Надії Савченко, «захопленої терористами» та «незаконно вивезеної до Російської Федерації», в Україну. Натомість, за версією Слідчого комітету Росії, вона перетнула українсько-­російський кордон сама, під виглядом біженки, без документів, і була затримана на території РФ. Арешт Савченко шокував Україну та усе світове співтовариство. Через місяць після незаконного ув'язнення Савченко отримала можливість звернутись до українського народу. «Краще померти в Україні, чим жити у Росії», – так написала Надія у своєму листі. А також звернулась до Президента України: «Я витримаю! А вас я прошу допомогти Україні. Хочу вірити, що у вас все вдасться краще, чим у ваших попередників, і на нашій землі настане мир та злагода. Я вірю в Україну, у свій народ та хочу вірити Вам, як гаранту!».
Наприкінці вересня 2014 р. Надію Савченко було перевезено до Москви.
10 жовтня 2014 р. рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в'язнем. Наступним кроком має стати міжнародний статус.
26 жовтня 2014 р. обрана депутатом Верховної Ради України VІІІ скликання від політичної партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (№ 1 у виборчому списку).
27 листопада 2014 р., перебуваючи у полоні, Савченко заочно прийняла присягу, що дозволяє їй приступити до виконання повнова­жень народного депутата України.
З 4 грудня 2014 р. Савченко – член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.
13 грудня 2014 р. українська льотчиця оголосила про безстрокове голодування в знак протесту. Без їжі Надія протрималась безпреце­дентно довго в історії медицини – 83 дні або майже три місяці. За час голодування Надія Савченко втратила більше 20 кг. Наразі вага Савченко складає менше 55 кг. Але духом та силою волі Надія така ж сильна, як і раніше.
26 січня 2015 р. Надія Савченко стала членом української делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи.
2 березня 2015 р. Президент України Петро Порошенко присвоїв Надії Савченко звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» – за незламність волі, громадянську мужність, жертовне служіння Українському народові. «Надія є символом незламності українського духу та героїзму, символом того, як треба захищати і любити Україну. Символом нашої перемоги», – заявив Президент.
Петро Порошенко відзначив мужність і стійкість українки, яку було взято в полон, злочинним чином перевезено до держави-­агресора і яка тривалий час зазнає психологічного тиску та вимушена голодувати на знак протесту. Президент також відзначив, що Надія Савченко є символом того, як багато залежить від однієї людини. «Ми зробимо все можливе для того, щоб визволити Вас з полону. Я дуже сподіваюся, що буду мати можливість вручити Вам «Золоту Зірку Героя України», – сказав Президент.
Також у Надії Савченко є орден «За мужність» III ступеня (наказ підписаний 21 серпня 2014 р.) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку. Орден святого великомученика Юрія Переможця, присвоєний 1 березня 2015 р. Українською православною церквою Київського Патріархату – за боротьбу зі злом. А також відзначена премією «Світло справедливості», яку в 2015 р.Надії надала Українська Греко-Католицька Церква.
Мама Надії, Марія Іванівна Савченко, сказала: «Якби Надю відпустили і вона приїхала додому, я би її обняла… та проше­потіла: «Слава Богу, що ти, моя Надюша, залишилась жива. Дорога моя донечка, будь стійкою та залишайся патріотом до кінця свого життя».

Надія Случ