Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/СВЯТІЙШИЙ ПАТРІАРХ Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ВСІМА ПОМИСЛАМИ І ДІЯМИ – ЗА УКРАЇНСЬКУ ПОМІСНУ ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ

СВЯТІЙШИЙ ПАТРІАРХ Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко) народився 23 січня 1929 р. у с. Благодатному Амвросіївського району Донецької області в робітничій сім'ї. У 1946 р. після закінчення середньої школи вступив до 3-го класу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою і того ж року вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсі, 1 січня 1950 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.
15 січня 1950 р. Святійшим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм був рукопокладений в сан ієродиякона, а 18 червня 1951 р., на Святу Трійцю, – у сан ієромонаха.
У 1952 р. закінчив Московську духовну академію з ученим ступенем кандидата богослов'я і був призначений викладачем Священного Писання Нового Завіту в Московську духовну семінарію.
Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергієвої Лаври. З 1953 р. – викладач Московської духовної академії.
У 1953-1954 рр. Вчена Рада Московської духовної академії при­своїла ієромонахові Філарету звання доцента. Того ж 1953 р. був призначений на посаду старшого помічника інспектора Московської духов­ної академії і семінарії.
У 1956 р. призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із возведенням у сан ігумена.
У 1957 р. переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 р. возведений у сан архімандрита і призна­чений ректором Київської духовної семінарії.
У 1960 р. архімандрита Філарета призначено керуючим справами Українського екзархату і настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в м. Києві, а з червня 1961 р. по січень 1962 р. він був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріархаті у м. Олександрія (ОАР).
12 січня 1962 р. ухваленням Святійшого Патріарха Алексія і Священного синоду архімандрит Філарет був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 р. відбулася його хіротонія на єпископа у м. Ленінграді, в якій взяли участь митрополит Пимен (Ізвєков), архієпископ Никодим (Ротов), архієпископ Кипріан (Зернов), єпископ Михаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб), єпископ Никодим (Русняк) та інші архієреї.
Із червня по жовтень 1962 р. виконував обов'язки екзарха Середньої Європи. Після утворення єпархії Російської Православної Церкви на території Австрії у жовтні 1962 р. призначений єпископом Віденським і Австрійським.

Із митрополитом Володимиром (УПЦ МП)
Із кардиналом Любомиром Гузаром (УГКЦ)

12 грудня 1964 р. призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 р. возведений у сан архієпископа і призначений екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким, постійним членом Священного синоду.
25 лютого 1968 р. Святійшим Патріархом Алексієм возведений у сан митрополита. У 1971 р. Святійшим Патріархом Пименом удостоєний права носіння двох панагій.
У 1970-1980-ті рр. митрополит Філарет вів активну церковну громадську діяльність. Він керував та брав участь у роботі багатьох вітчизняних та міжнародних конференцій, комісій, зокрема, у роботі II (1963 р.), IIІ (1968 р.), IV (1971 р.) та V (1978 р.) Всехристиянських мирних конгресів у Празі. У 1977 р. став одним із віце-президентів Християнського мирного конгресу.
У 1970 р. очолював делегацію Російської Православної Церкви на Всесвітній релігійній конференції «Релігія за мир» (м. Кіото, Японія).
У 1974 р. брав участь у II Всесвітній конференції «Релігія за мир» у м. Лувені (Бельгія). На III асамблеї у Принстоні (СІМ) обраний віце-президентом Всесвітньої конференції «Релігія та мир».
У 1982 р. очолював делегацію Російської православної церкви на Всесвітній конференції «Релігійні діячі за спасіння священного дару життя від ядерної катастрофи».
У 1965 р. був на Гельсінському Всесвітньому Конгресі на захист миру. 1967 р. — на Берлінському конгресі, а у 1973 р. брав участь у роботі Московського Конгресу миролюбних сил. Брав участь у Міжнародній конференції за європейську безпеку в м. Відень (Австрія).
У червні 1983 р. був на Празькій Всесвітній асамблеї «За мир і життя, проти ядерної загрози». Брав участь у роботі Конференції недержавних організацій за роззброєння (м. Женева, Швейцарія, 1978 р.).
У 1982 р. у складі делегації ХМК брав участь у II спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН із роззброєння.
У 1966 р. обраний заступником голови товариства дружби «СРСР — Греція». Брав участь у роботі рад спілок радянських товариств дружби та культурних зв’язків із зарубіжними країнами, правління товариства «Україна», Українського Комітету захисту миру і комісії сприяння Радянському фонду миру.
У 1970 р. Радою академії обраний почесним членом Московської духовної академії, 1973 р. — почесним членом Ленінградської духовної академії.
14 жовтня 1979 р. Будапештська реформаторська духовна академія удостоїла митрополита Філарета ступеня почесного доктора богослов’я «Гонорис кауза», а 20 травня 1980 р. він одержав диплом доктора богослов’я «Гонорис кауза» Пряшівського богословського факультету.
У виданнях Московського Патріархату «Журналі Московської Патріархії» та «Православному віснику» в різний час друку­вались його богословські статті, доповіді, послання, проповіді. До них належать: «Праці святих Кирила і Мефодія на тери­торії Російської держави в російській історичній літературі» (ЖМП, 1967 р., № 3, стор. 55-58); «Виступ за доповіддю на Помісному Соборі Російської Православної Церкви 1971 р.» (Помісний Собор Російської Православної Церкви. Документи і матеріали 1972 р., Москва, стор. 170-176); «Кафолічність Вселенської і Помісної Церкви» (ЖМП 1980 р., № 10, стор. 41-46); «Про п’ятий Всехристиянський Мирний Конгрес» (ЖМП, 1979 р., № 2, стор. 43-49); «Різдво Христове. Православне тлумачення Євангелія від Матфея і Євангелія від Луки» (Православний вісник, 1974 р., № 1, стор. 21-30); «Хрещення Господнє. Православне тлумачення Євангелія від Мф.3,1-17; Мф.1,2-11; Лк.3,1-22)» (Православний вісник, 1974 № 2, стор. 22-29); «Благовіщення Пресвятої Богородиці. Євангеліє від Лк.1,26-38» (Православний вісник, 1974 р., № 3, стор. 23-26); «Православне тлумачення Євангельських розповідей про Воскресення Христове» (Православний вісник, 1979 р. № 4, стор. 21-27; № 5, стор. 16-21; № 6, стор. 18-23); «Православний погляд на таємне і чудесне в релігії» (Православний вісник, 1975 р., № 2, стор. 18-21); «Помісна Церква і Вселенська Церква» (ЖМП, 1981 р. № 4, стор. 60-67); «Доповідь на святкуванні 35-річчя Львівського Церковного собору 1946 року» (ЖМП,1981 року, № 10, стор. 6-13); «Доповідь на відкритті засідання Комітету продовження роботи ХМК в Єйзенасі 14 жовтня 1980 року» (ЖМП, 1981 р., № 1, стор. 38-41; № 2 стор. 46-50); «Про духов­ний образ Ісуса Христа за Євангелієм» (ЖМП, 1981 р., № 5, стор. 55-60); «Про рішення Другої Передсоборної Всеправославної наради» (ЖМП, 1983 р., № 8, стор. 53-55: № 9, 46-49; № 10, стор. 44-47; № 11, стор. 43-46).
Митрополит Філарет брав участь у конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Руси. Всю роботу з підготовки та проведення урочистостей до 1000-річчя Хрещення Руси вів митрополит Філарет.
Після смерті Патріарха Пимена 3 травня 1990 р. Священний Синод Російської Православної Церкви таємним голосуванням обрав митрополита Філарета Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. 8 червня 1990 р. був головою Помісного Собору РПЦ.
Єпископат Української Православної Церкви за ініціативи митрополита Філарета прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і архієреїв Російської Православної Церкви про надання Українській Православній Церкві самостійності і незалежності в управлінні. 25-27 жовтня 1990 р. Архієрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет був одноголосно обраний українським єпископатом предстоятелем Української Православної Церкви з титулом Митрополит Київський і всієї України. 26 жовтня 1990 р. у Софійському соборі після Божественної літургії Патріарх Алексій II оголосив рішення Архієрейського Собору РПЦ і вручив митрополитові Філарету Патріаршу Грамоту на право бути предстоятелем Української Православної Церкви.
Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. рішення про проголошення України незалежною державою, за ініціативи митрополита Філарета 1-3 листопада 1991 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до Патріарха Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1-2 квітня 1992 р. відмовив надати Українській Православній Церкві автокефалію.
Патріарх Алексій II вирішив неканонічним способом усунути митрополита Філарета з поста предстоятеля Української Православної Церкви і поставити на його місце свого ставленика — митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 р. з порушенням канонів, Статуту УПЦ і постанов Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, за вказівкою Патріарха Алексія II в Харкові був скликаний «собор», який незаконно обрав ще одного митро­полита Київського. Ним став митрополит Володимир (Сабодан), який був перед обранням керуючим справами Московської Патріархії РПЦ.
11 червня 1992 р. Архієрейський Собор РПЦ вирішив таким чином покарати митрополита Філарета за намір відокре­митися від Російської православної церкви для утворення Помісної Української Православної Церкви, але митрополит Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.
25 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор, на якому проголошено об’єднання частини Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського Собору РПЦ і обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополита Філарета було обрано заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України.
Митрополит Філарет, попри всі нападки та інтриги, продовжує боротися за створення в Україні Помісної Православної Церкви Київського Патріархату.
У жовтні 1995 р. на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. Він плідно працює над розбудовою Помісної Православної Церкви в Україні, робить чимало і для об’єднання православних віруючих України у лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Освячений Архієрейський собор Української Православної Церкви Київського Патрiархату 12 грудня 1996 р. під голо­вуванням Святійшого Патріарха Філарета пiсля старанного дослiдження життя i святительського служiння Київсь­кого Митрополита Петра Могили канонiзував i приєднав його до лику святих великого Київського Митрополита. У засі­данні сесії ЮНЕСКО у Парижі, присвяченому ювілею 400-річчя митрополита Петра Могили, брав участь і Святійший Патріарх Філарет, виступивши з промовою про святительський шлях славетного митрополита та його внесок у розбудову українського православ’я.
3 липня 1996 р. у Софії (Болгарія) Патріарх Філарет взяв участь у роботі Церковно-народного собору Болгарської Право­славної Церкви, на якому були присутні 95 делегатів, з яких 90 проголосували за вибрання найстаршогоза постав­ленням єпископа митрополита Неврокопського Пимена Патріархом; а 4 липня того ж року в храмі Св. Параскеви в Софії — в інтроні­зації Святійшого Патріарха Пимена.
На запрошення його святості Україну неодноразово відвідував предстоятель Чорногорської Православної Церкви архієпископ Цетінський, митрополит Чорногорський Михаїл.
До 2000-річчя Рiздва Христового з iнiцiативи Святiйшого Патрiарха Філарета було створено церковно-громадський комітет для проведення заходів, присвячених знаменному ювілею в iсторiї християнства. Першим таким заходом на шляху до ювілею стала Всеукраїнська міжнародна християнська асамблея, проведена за участі Київського Патріархату в лютому 1998 р. У роботі Асамблеї, її круглих столів узяла участь велика кiлькiсть науковців, церковних та громадських дiячiв. Київський Патріархат налагодив постійний діалог з iнтелiгенцiєю i знаходить у неї широку підтримку своєї дiяльностi в духовній сфері.
За роки патріаршества вiн об’їхав з архипастирськими візитами майже всю Україну, зустрічався з єпископатом, духовенством, віруючими всіх єпархій в Україні, а також за її межами. За дієвої участі Святiйшого Патрiарха Фiларета постали з руїн Михайлівський Золотоверхий монастир, храми Успiння Пресвятої Богородиці (Пирогоща), Різдва Христового та багато інших храмів у Києві й по всій Україні.
З 2000 р. вийшло сім томів повного зібрання послань, проповідей, виступів, звернень і доповідей Святійшого Владики.
У своєму виступі на Помісному Соборі у січні 2001 р. виклав основи соціальної доктрини УПЦ Київського Патріархату.
Патріарх Філарет підтримав візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну, взяв участь у зустрічі Святійшого Отця з членами Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій.
Наприкінці 2003 р. був членом-засновником Наради представників християнських церков України.
15 липня 2004 р. у стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря відбувся Помісний Собор, на якому Святійший Пат­ріарх стисло підсумував здобутки УПЦ Київського Патріархату за дев’ятирічний період, показавши динаміку її зростання, окреслив перспективи на майбутнє. Собор канонізував преподобних Іова (1550-1621 рр.) і Феодосія (друга пол. ХVI ст.— 1629 р.) Манявських та святителя Арсенія Мацієвича (1697-1772 рр.), митрополита Ростовського. З 24 по 26 липня 2005 р. Патріарх Філарет перебував із візитом у м. Тріполі (Лівія), де в рамках конференції Асоціації Всесвітнього ісламського заклику мав зустрічі з ісламськими діячами, а також із представниками римо-католицької і коптської громад.
13 грудня 2005 р. у Державному оперному театрі України відбувся I Всеукраїн­ський церковно-громадський форум «За Українсь­ку Помісну Православну Церкву». Головною подією Форуму став виступ Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Аналітична й одночасно загальнодоступна доповідь Патріарха висвітлила генезис драматичного поділу православ’я в Україні та його небезпечний вплив на сучасну історію.
13 травня 2006 р. рішенням Священного Синоду під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філа­рета взято курс на реформу освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви Київського Патріар­хату. Плідно функціонують Київська, Львівська і Волинська православні богословські академії, семінарія у Рівному, Богословсь­кий інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету.
15 квітня 2007 р. під головуванням Святійшого Патріарха Філарета відбувся Архиєрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, одним з основних рішень якого було прийняття Історико-канонічної декла­рації «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква».
12 червня 2007 р. в «Українському домі» відбувся ІІ Всеукраїнський церковно-громадський форум «За Українську Помісну Православну Церкву», який повною мірою підтримав і схвалив Історико-канонічну декларацію. Його Святість у своїй допо­віді зазначив, що єдина Помісна Церква — це завдання як Церкви, так і держави, а тому високо оцінив діяльність чинного Президента України Віктора Ющенка в ініціативах із приводу об’єднання розділеного Православ’я в Україні.
З нагоди ювілею 900-річчя Михайлівського Золотоверхого монастиря та відзначення 1020-річчя хрещення Київської Руси-України Святійший Патріарх Філарет 11 липня 2008 р. очолив Помісний Собор Церкви, а 19 липня 2008 р. на Михайлівській площі у Києві — урочисту Божественну літургію. У спільній святковій службі взяли участь близько тисячі священиків та понад 15 тисяч вірних.
Завдяки наполегливій праці Патріарха було перекладено всі богослужбові книги, які потрібні для відправи богослужінь; він увійде в історію як четвертий перекладач Біблії українською мовою. З благословення Патріарха Філарета було без­платно видрукувано і розповсюджено близько мільйона примірників Закону Божого. Мета акції — щоб ця книга з основ Божественно­го вчення потрапила до кожної оселі, завітала в кожну сім’ю.
За роки предстоятельства Святійшого Патріарха Філарета Українська Православна Церква Київського Патрiархату значно виросла. Якщо у 1995 р. Патріархат мав 1200 парафій, то нині — понад 4 тисячі; тоді у складі Церкви було 15 архієреїв, тепер — 38, що відповідає кількості єпархій: у 1995 р. їх було 12, тепер — 33. За соціологічними опитуваннями Київсь­кий Патріар­хат користується підтримкою понад 30 % осіб дорослого населення України (для порівняння — Московський Патріар­хат в Україні підтримують близько 20 %, тобто 6,5 мільйонів осіб). У грудні 2006 р. у столиці України — Києві 52 % опитаних висловили свою приналежність до Київського Патріархату і тільки 8 % — до Московського Патріархату.
Церковні нагороди:
За церковні заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антиохійського, Ієрусалимсь­кого, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та церков.
У 1999 р. згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Філарета нагороджено орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого І ступеня.
У 2004 р. згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Філарета нагороджено орденом Святого Апостола Андрія Первозванного.
Державні нагороди:
22 січня 1979 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орде­ном Дружби народів. Нагороджений орденом Трудового червоного прапора. Святійший Патріарх Філарет — повний кавалер ордена Ярослава Мудрого (1999 р. — V ступеня, 2001 р. — ІV ступеня, 2004 р. — ІІІ ступеня, 2006 р. — ІІ ступеня, 2008 р. — І ступеня). У 2009 р. Президент України Віктор Ющенко нагородив Святійшого Патріарха Філарета орденом Свободи.
У 2010 р. Президент України Віктор Ющенко нагородив Святійшого Патріарха Філарета відзнакою Президента України — Хрестом Івана Мазепи. У 2010 р. Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко вручила Святійшому владиці найвищу урядову нагороду — Почесну грамоту Кабінету Міністрів України.

(За матеріалами Інформаційного управління УПЦ Київського Патріархату)

З митрополитом Мефодієм (УАПЦ)