Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Олександр Скобліков

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Олександр Скобліков

Олександр Скобліков
(1926-2005)

Народний художник України (1976 р.).
Член-кореспондент Академії мистецтв України (2000 р.).
Генерал Українського козацтва. Лауреат Республіканської премії імені М. Островського (1972 р.). Член Національної спілки художників України (1956 р.). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2004 р.), Трудового Червоного Прапора (1979 р.), Козацької слави, медалями, Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1981 р.) та Президії Верховної Ради БРСР (1976 р.).
Обирався депутатом Київської міської ради народних депутатів (1978-1980 рр.) та Верховної Ради СРСР (1979-1984 рр.)
Nlu7737.jpg

Багатьом, без сумніву, відоме ім’я цього видатного майстра, але ще більше людей знають його численні художні твори. Тож я маю нагоду нагадати про свого старшого товариша, людину великої духовності, широкої творчої вдачі, красивого та глибоко порядного чоловіка. Народний художник України, член-кореспондент Академії мистецтв України Олександр Павлович Скобліков належить до старшого покоління скульпторів. Він був головою Спілки художників Києва, України, секретарем правління Спілки художників СРСР та УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Олександр Скобліков працював з різними формами – від великих монументаль­них до глибоко психологічних портретів на невеликій монеті чи медалі. Його пам’ятники та станкові твори знахо­дяться у різних містах, музеях та приватних збірках України, Росії, Грузії, Таджикистану, Франції, Австрії, Монголії та багатьох інших країнах. Серед них у Києві – пам’ятники В. Вернадському, М. Гоголю, М. Кравчуку, С. Лебедє­ву, Є. Патону, Б. Патону, моря­кам Дніпровської флоти­лії, мону­мент «Дружби наро­дів» біля Європейської площі, а також Г. Шелушкову в Житомирі, М. Заньковецькій у Ніжині, А. Церите­лі у Батумі (Грузія). У французь­кому місті Шалет вста­новлено пам’ятник Т. Шев­ченку. Скобліков також виявив себе у портрет­ному жанрі, у різні роки ним були створені портрети академіків О. Балецького, В. Глушкова, М. Амосова, А. Палла­діна, О. Богомольця, профе­сора Т. Яновського, скульптора Г. Кальченко, письмен­ників Б. Олійника та О. Бойченка, народ­ного артиста СРСР П. Вірського, диригента Б. Чистякова тощо. Виконані митцем меморіальні дошки прикра­шають будинки Києва, Ніжина, Одеси, Відня та інших міст, де жили і працювали видатні вчені, діячі науки та культури – Г. Меліхов, М. Некрасов, І. Франко та інші. Останнім часом він працював над скульптурним портретом мого батька для м. Черкаси – художника Івана Гайдука, з яким він не тільки дружив, але й плідно творчо співпра­цював і під­тримував у мистецтві та по життю.

Окрім того, Скобліков відомий як майстер медальєрного мистецтва, його доробку належать меда­лі, присвячені М. Некрасову, Т. Шевченку, Б. Хмельницькому, І. Богуну.

Олександр Скобліков народився на Донеччині, з дитинства мріяв бути капітаном дальнього плаван­ня, але доля вирішила інакше – він вступає до Київського інженерно-буді­вельного інсти­туту на архітектурний факультет. Потім він згадував, що під час іспитів чітко від­чував, що може добре малювати і, слідуючи власному бажанню та порадам вчителів, через рік стає студентом Київського художнього інсти­туту архітектурного факультету. Випадок, коли Олександр Скоблі­ков спробував свої сили у майстерні скульпторів і за три години зліпив чудовий портрет одного з присутніх студентів, сприяв переведенню його на скульп­турний факультет, де він нав­чався у таких видатних метрів скульптури, як М. Лисенко, О. Олійник, М. Вронський. Харак­терною рисою майстра було вміння передавати не тільки зовнішність портретованого ним, а й показати його характер, внутрішній стан душі і навіть виявити його професію. Насамперед його роботам притаманна енергія, динаміка, рух, надзвичайна виразність та характерність образів. Його життя було нескінченним творчим процесом, завжди сповненим ідей нових образів та думок. Він плідно працював по життю та ще міг довго творити у своїй просторій, завжди наповненій духовністю та людьми майстер­ні, яку він майже ніколи не залишав.

Віктор Гайдук,
заслужений раціоналізатор УРСР,
письменник, історик