Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Майборода Дмитро Олександрович

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до: навігація, пошук

ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ

Майборода
Дмитро Олександрович
(1980-2014)
Герой України
Майор,
військовий льотчик I класу,
командир екіпажу літака Ан-26 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України
Золота Зірка.jpg

Указом Президента України Петра Порошенка № 917/2014 від 4 грудня 2014 року за виняткову мужність і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі майору Дмитру Олександровичу Майбороді посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Дмитро Олександрович Майборода народився 17 квітня 1980 р. у м. Вінниця. Навчався у вінницьких середніх загальноосвітніх школах № 4 і № 26. У 2002 р. закінчив Харківський інститут льотчиків (нині – Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба). Військову службу проходив у 456-й окремій бригаді військово-транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України, у військовій частині А1231, що дислокується у аеропорту «Вінниця» (Гавришівка), де обіймав посаду начальника служби безпеки польотів.
З травня 2014 р. майор Майборода брав участь в антитерористичній операції на сході України. Як командир екіпажу літака Ан-26, Дмитро з травня по липень 2014 р. виконав 35 бойових вильотів для здійснення авіаційно-транспортного забезпечення перебазування повітряним ешелоном особового складу, інженерно-технічного майна авіаційних частин на аеродроми базування, аеромедичної евакуації поранених і хворих та десантування парашутним способом озброєння, матеріально-технічних засобів та гуманітарних вантажів у зоні проведення АТО.
Всього екіпажем літака Дмитра Майбороди було перевезено 750 військовослужбовців та 28 000 кг вантажу, проведено десантування парашутним способом 54 800 кг озброєння, матеріально-технічних засобів та гуманітарних вантажів у райони дислокації підрозділів Збройних Сил України, чим забезпечив повне виконання ними поставлених завдань у зоні проведення АТО.
14 липня 2014 р., близько дванадцятої дня, під час виконання бойового завдання з десантування вантажів парашутним способом біля с. Давидо-Микільське Краснодонського району Луганської області на висоті 6500 м, його літак був атакований керованою ракетою типу «повітря-­повітря». Всі спроби Дмитра вирівняти літак були марними…Тоді він наказав усім членам екіпажу евакуюватися з палаючої машини. Сам же командир розумів, що для того, щоб врятувалися його підлеглі, залишати штурвал не можна було. Та одна людина відмовилася виконувати його наказ – це був помічник командира екіпажу Дмитро Шкарбун.
Вони були найкращими друзями упродовж багатьох років та зустріли смерть в одну мить. Два льотчики, два майори, два Дмитра. Хлопці завжди були разом – один сидів за головним штурвалом Ан-26, другий – поряд. У той роковий день, коли їхнє повітряне судно підбили терористи, Дмитро Шкарбун не захотів покидати літак, та залишився з ним до кінця.
Ціною власного життя та життя свого побратима, майор Дмитро Майборода відвів палаючий літак Ан-26 від кордону з Російською Федерацією, який за некерованою траєкторією міг впасти саме на територію Росії, тим самим упередивши привід для можливої відк­ритої військової агресії з боку східного сусіда України.
Майборода та Шкарбун трималися за штурвал та вирівнювали літак доти, поки шестеро військовослужбовців не катапультувалися. Самі ж урятуватися не встигли.
Заступник командира військової частини з виховної роботи підполковник Анатолій Охріменко згадує: «Вони були найкращими друзями. На них можна було покластися в будь-якій справі – особистій чи професійній. Щоразу ми проводжали екіпаж перед вильотом. У той фатальний день ніщо не віщувало трагедії. Був звичайний виліт, що передбачав доставку гуманітарного вантажу в зону АТО нашим бійцям, які перебували в оточенні. Коли бойовики підбили повітряне судно, льотчики дали можливість врятуватися тим, хто був разом із ними на борту, а самі до останнього залишалися за штурвалом, виконуючи свій обов'язок».
Літак впав поблизу села Давидово-Нікольське. З восьми членів екіпажу двоє загинули, один льотчик потрапив у полон. Кадри збитого літака облетіли ефіри багатьох телеканалів, на них місцеві жителі фотографувалися біля уламків Ан-26, розтягували шматки на сувеніри, та навіть не намагалися по-людськи похоронити загиблих.
Тіла пілотів сильно обгоріли, згодом місцеві мешканці знайшли їх поблизу містечка Краснодона, та поховали останки неподалік місця падіння, біля уламків літака. На двох встановили один хрест.
Три місяці тіла військових пролежали на території, яка контролювалася ворогом. Дізнавшись про смерть сина, Тетяна Майборода почала стукати в усі чиновницькі кабінети, звертатися до громадських організацій, волонтерів, священиків, але ніхто не міг допомогти їй повернути тіло сина додому. Втративши останню надію, вона взяла квиток на потяг і поїхала туди, де свистять кулі та йде війна. Тетяна вирішила сама домовитися з бандитами і привезти тіла загиблих хлопців додому, у Вінницю.
Місцеві жителі допомогли матері знайти і відкопати могилу, в якій у чорних сміттєвих мішках були останки тіл її сина та його друга. Їдучи до Луганська на орендованій машині, жінка хвилювалася лише про одне, щоб бойовики не відібрати її дорогоцінний вантаж на блокпостах. Вона щоразу повторювала терористам, які зупиняли авто, що у цих чорних мішках її діти і вона має право забрати їх навіть мертвими.

Екіпаж літака АН-26
Дмитро Майборода та Дмитро Шкарбун

Експертизу ДНК тіл загиблих провели у науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі УМВС. Висновки підтвердили, що останки належать Дмитру Майбороді та Дмитру Шкарбуну.
Прощання з мужніми пілотами відбулося у Вінниці 29 вересня 2014 р. Їх поховали на Алеї Слави Центрального кладовища. Спочатку прощання відбулося на летовищі, де вишикувався особовий склад Гавришівської транспортної бригади. Урочисто винесли прапор підрозділу і Державний стяг. Представник командування Повітряних Сил Збройних Сил України разом з командиром бригади розповіли про героїчний вчинок двох прекрасних людей, вірних друзів, відважних офіцерів та першокласних льотчиків, які пожертвували своїм життям заради товаришів.
Церемонія прощання продовжилась у Будинку офіцерів. Віддати шану командиру екіпажу майору Дмитру Майбороді і помічнику командира екіпажу майору Дмитру Шкарбуну прийшли сотні городян. Коли жалобна процесія звідти вийшла, у небі кружляв літак Ан-26 – у такий спосіб командир авіаційної бригади, в якій служили загиблі герої, попрощався з ними від імені усіх бойових побратимів.
Заступник командира авіаційної ескадрильї Артем Олійник на похованні хлопців сказав: «Сьогодні дуже важкий день, велика втрата для всіх пілотів. З цими хлопцями ми літали постійно, вони були справжніми професіоналами і знавцями своєї справи, не раз доводили свій патріотизм і ніколи не залишалися в тилу. У них були великі перспективи у майбутньому, але не склалося. Достойна найвищої заслуги мужність матері Дмитра Майбороди, яка без сторонньої допомоги поїхала у зону АТО, розшукала поховання і привезла тіло свого сина та його побратима, минаючи ворожі блокпости».
Офіцер військової частини Олег Забавчук розповів: «Незважаючи на те, що Дмитро Майборода не був за своєю професією військовим пілотом, а закінчив інститут цивільної авіації, він вирішив допомагати бійцям у зоні АТО. Дмитро був дуже відкритою людиною, таких інколи називають душею компанії, ніколи не скаржився на труднощі і завжди умів підняти бойовий дух наших хлопців. Ці бійці завжди були попереду інших, незважаючи на небезпеку, уміли допомагати нашим військовим».
4 грудня 2014 р. за виняткову мужність і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі, нагороджений званням Герой України з удостоєнням ордену «Золота Зірка». Також у майора Майбороди буди відзнаки Міністерства оборони України – медалі «15 років Збройним Силам України», «За сумлінну службу» III ступеня.

Надія Случ

Nlu721.jpg

Не я, тоді хто?

Герої! Герої! Герої!
І туга, і гордість без меж!
По серцю знов мчить борозною
Черговий солдатський кортеж.

«Не я, тоді хто? — кожен каже.
Хто край від навали спасе?»
І цілому світу докаже:
«Вітчизна нам — понад усе!»

І молиться мати й дружина:
«Коли ж люте горе минеться?»
І тужить уся Україна,
І бореться, та не здається.

Ціною кривавих трагедій
Свободу ми знов здобуваєм,
Свобода ж, така вона леді,
Що кращих з життя забирає.

Бере із життя нашу силу,
Красу і надію, наш цвіт,
Що їм мати долі просила
Найкращої на увесь світ.

Вже мати стоїть, не ридає,
Вдивляється лиш в далечінь,
А сльози, як перли, складає
У пам’яті скриньку вночі.

Герої! Герої! Герої!
Найкращі Вкраїни сини!
Цей світ лиш врятують герої,
Герої нової війни.

Вірш
Марії Томашевської