Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Мазур Геннадій Федорович

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Мазур Геннадій Федорович

Мазур
Геннадій Федорович

Політичний та громадський діяч
Помічник-консультант
народного депутата України.
Депутат Вінницької обласної ради.
Заслужений економіст України.
Кандидат економічних наук.
Доцент кафедри економіки
Уманського національного університету садівництва.
Член Спілки юристів України.
Член Національної спілки журналістів України.
Нагороджений нагрудним знаком ДПА України
«Почесний працівник ДПС України» (2010 р.),
орденами УПЦ:
Святого рівноапостольного
князя Володимира Великого І, ІІ і ІІІ ступенів
і преподобного Нестора Літописця І і ІІ ступенів
З дружиною Таїсією

Геннадій Мазур – за фахом економіст і юрист. Має кваліфікацію економіста-­організатора, наукову ступінь кандидата економічних наук зі спеціальності «Економіка та управління національним господарством». Геннадій Федорович зумів сказати своє вагоме слово і в науці: є автором книги «Соціально-економічний розвиток села».

Трудова і громадська діяльність Геннадія Федоровича розпочалася у рідному Тростянецькому районі. Працював старшим податковим інспекто­ром у відділі аудиту юридичних осіб податкової інспекції, пізніше йому довірили очолити контрольно-ревізійний відділ. З січня 1999 р. по квітень 2002 р. він уміло керував колективом Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області.

Одночасно Геннадій Федорович проводив велику громадську роботу із захисту інтересів громадян. Тут проявилися найкращі риси його характе­ру, такі як працелюбність та відповідальність за доручену справу, творчий підхід, вміння чути і розуміти людей, спроможність сприймати чужий біль, як власний. Недаремно у 2002 р. земляки обрали Г.Ф. Мазура депутатом Тростянецької районної ради. Виборці поважали його за природ­ну щирість, здатність тримати слово та виконувати поставлені перед собою завдання.

Деякий час Геннадій Мазур успішно працював головним податківцем Івано-Франківщини, трохи пізніше – першим заступником голови Державної податкової адміністрації у Чернівецькій області. З січня 2009 р. – заступник голови Державної податкової адміністрації у Вінницькій області. Також був обраний депутатом Вінницької обласної ради. Віднедавна Геннадій Федорович – помічник-консультант народ­ного депутата України.

Він завжди сумлінно служив громаді, своїм виборцям. Був членом комісії з питань регламенту, депутатської діяльності та етики, адміністративно-­територіального устрою та взаємодії з представниць­кими органами місцевої влади. Його організаторський талант, цілеспря­мованість, високий професіоналізм, доброзичливість та вміння бачити головне допомагали вирішувати нагальні проблеми виборців.

Упродовж усього свідомого життя Г.Ф. Мазур займається благодійною діяльністю. Його благодійні вчинки охоплюють багато міст та сіл Поділля. Успішний та щасливий він своєю родиною. Разом з дружиною Таїсією виховують двох дітей – дочку Віталіну та сина Владислава.

Ось такий він, Геннадій Мазур, – представник молодої еліти українсь­кої нації, сильна і вольова особистість, висококваліфікований фахівець своєї справи, благодійник, меценат, політичний і громадський активіст. Він понад усе любить Україну, це – незаперечно. І працює в ім’я її добра. Це – теж незаперечно. Революцію гідності в Україні Геннадій Федорович вважає надзвичайним консолідуючим заходом. Та чи виконала вона свою функцію до кінця? Чи має Революція гідності продовження і яке воно? Як реалізувати прагнення Майдану? Про це і не тільки розмірковує політичний і громадський діяч Геннадій Федорович Мазур.


Уроки Майдану: чи є загроза третьої хвилі протесту?


Найвагомішою подією 2014 р. для України, для Росії, всього пострадянсь­кого простору, та я б навіть сказав, для значної частини світу, стала революція на Майдані. Це та подія, вчитися з якої мають інші нації та громадянські суспільства. Весь минулий рік був насичений драма­тичними подіями загальноукраїнського масштабу: Революція гідності, анексія Криму, заворушення та початок АТО на сході, вибори президента, парламенту… За рік країна пережила стільки, скільки не переживала, напевно, з часів останньої світової війни чи, щонайменше, від року проголошення нашої Незалежності. З’явилися сотні тисяч нових патріотів, які, незалежно від мови спілкування та регіону, стали відчувати біль у серці, чуючи сакральне вітання «Слава Україні! – Героям Слава». На зміну хоробрих Героїв Крут ми отримали безстрашних Героїв Небесної сотні – відчайдух, котрі ціною власного життя утверджували принципи народовладдя, гідності та свободи. Майдан став не тільки соціальним та політичним терміном, але й точкою біфуркації, яка розпочала відлік ери відродження громадянської свідомості більшості українців. Сталося переродження кожного з нас: у громади пробудився синдром небайдужості, українці з населення перетворилися на громадян, що виразно відчули свою державну та національну належність.

Ті трансформаційні процеси, які пережило суспільство в максимально короткий історичний період, засвідчили неймовірну відвагу та рішучість українців у прагненні подолати недовіру до влади та пережитки старої системи. Так, у грудні 2014 р. Вінницю лихоманило три дні поспіль: активісти вінницького Майдану вимагали відставки голови Вінницької облдержадміністрації. На Народному віче обрали «народного губернатора»…

Сьогодні вся Україна переживає нелегкі часи. На наших очах відбуваються різні політичні події, що призводять до виникнення багатьох питань: За що стояв Майдан і гинули люди? Чи досягла Революція Гідності своєї мети? Чи можливий третій Майдан? Ці та інші запитання щодня турбують мільйони людей. Думаю, головний урок Майдану 2013-2014 рр. полягає у тому, що віджиле, старе, те, що стримує розвиток, має піти у небуття. Суспільство дало величезний кредит довіри і очікувань новій владі. Важливо, щоб цей острівець громадянської гідності, свободи і вільнодумства не затопило хвилею втоми і розчарування. Вже сьогодні під тиском надзвичай­них подій і нереалізованих сподівань в Україні дедалі частіше виникають погрози третім Майданом. Невдоволений люд таким чином намагається спонукати нову владу до рішучіших дій і справді має для цього серйозні причини, адже людям потрібні відчутні зміни власного рівня життя. Цікаво, що останнім часом розмови про неминучість нових народних хвилювань почастішали. Вони все більше лунають не лише серед простих громадян, політичних оглядачів чи експертів, а й з уст серйозних політиків.

Справді, загроза виникнення нового протесту існує. Адже серед вимог, які висував Майдан, досі багато залишились нереалізо­ваними. Повномасштабний Майдан-3 можливий, якщо люди не побачать реальних реформ, якщо і далі буде процвітати корупція, подвійні стандарти, а також спроби законсервувати залишки колишньої системи. За таких умов протестний потенціал радикалізовує суспільство, отримуючи привід для того, аби вилитися назовні.

Очевидно, що ймовірність третього Майдану визначатиме ситуація у державі. Тому зараз завдання діючої влади – не допустити Майдану-3, все ж виконавши вимоги суспільства. Кожен розуміє, новий протест може бути дуже активним, швидкоплинним, але з непрогнозованими наслідками. Це вже не буде мирний протест романтиків із дерев’яними щитами, бруківкою і коктейлями «Молотова». В руках у вчорашніх-майбутніх майданівців буде реальна зброя і не менш реальний бойовий досвід. І військові навряд чи стримуватимуть емоції, як це робили мирні громадяни. Зрештою, третій Майдан буде більше схожий на військовий переворот та криваву бійню, ніж на добру та хорошу політичну традицію українців. Бо не будуть тисячі людей, маючи на руках зброю і досвід збройного конфлікту, просто вислуховувати порожні промови демагогів. Все це призведе до дестабілізації ситуації, що буде на користь Росії. Адже зовнішньому ворогу вигідні серйозні заворушення в державі. Москва із задоволенням буде фінансувати і підштов­хувати ситуацію до третього Майдану, роздмухуючи вогонь, щоби пожежа охопила всю країну. Тож не варто підживлювати російську пропаганду, яка чекає – не дочекається Майдану-3.

Як ніколи раніше, ми повинні бути обережними та виваженими. Зараз продовження Майдану має бути в наших головах, у нашій відповідальності та наших обов’язках. Саме від наших вчинків сьогодні залежить, в якій країні ми прокинемось завтра і чи буде ця країна єдиною. І нам, насправді, потрібен навіть не Майдан, а реформи, стабільний розвиток, нові підходи у владі і прозорість в політиці. Спочатку нам варто укріпити державу, захиститися від зовнішнього ворога і паралельно контролювати державу зсередини. Як економіст, вважаю, що докорінна зміна системи має реалізуватись у новій моделі державного устрою та в новій соціально-­економічній моделі. Настав час запровадити чесні правила гри через розробку системного плану реформ, що передбачає глибоке реформування соціально-економічних відносин у двох розрізах – держава-суспільство і держава-бізнес. І доки пересічні громадяни, малий і середній бізнес не отримають надійний захист від свавілля держави, не стануть дійсно рівноправними з державою – до тих пір про завершення реформ не може бути й мови. Саме це і буде найдієвішим способом реалізувати цінності й прагнення Майдану.

© Геннадій Мазур

Nlu7153.jpg Nlu7154.jpg