Україна - нова епоха. Золотий фонд нації/Блаженнійший Любомир (Гузар)

Матеріал з Who is Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Кардинал Католицької Церкви з титулом святої Софії на Віа Боччеа

БлаженніЙший Любомир (Гузар)
Архієпископ-Емерит Української Греко-Католицької Церкви,
Кардинал Католицької Церкви,
Верховний Архієпископ Львівський (з 28.01.2011 р.),
Верховний Архієпископ Києво-Галицький – предстоятель Української Греко-Католицької
Церкви (25.08.2005 – 10.02.2011 рр.)

На надзвичайному Синоді Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 25 січня 2001 р. Любомир Гузар обраний Архієпископом Львівським та Главою Української Греко-Католицької Церкви.
26 січня 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ затвердив цей вибір. Того ж року 21 лютого він став Кардиналом Католицької Церкви з титулом Святої Софії на Віа Боччеа.
У 2005-му, 21 серпня, Любомир Гузар офіційно змінив свій титул на «Верховний Архієпископ Києво-Галицький» і переніс свій осідок до Києва.
Блаженнійший Любомир народився 26 лютого 1933 р. у м. Львові. Тут закінчив народну школу та перший клас гімназії. У 1944 р. сім’я змушена була покинути Україну. Спочатку зупинилися в Австрії, м. Зальцбург, де Владика продовжив навчання в українській гімназії.
У 1949 р. родина Гузарів переїхала до США. Середню освіту Владика Любомир здобув у Малій духовній семінарії у Стемфорді (штат Коннектикут). Потім студіював філософію в Колегії Святого Василія, де в 1954 р. отримав ступінь бакалавра. Богословські студії відбув у Вашингтонському католицькому університеті в Америці.
У 1958 р. як вихованець Великої духовної семінарії Святого Йосафата одержав ліценціят богослов’я. 30 березня цього ж року Владика Амврозій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії.
У 1958-1959 рр. працював учителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії Святого Василія, а також служив у Кергонксоні (штат Нью-Йорк) як душпастир оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в Елленвілі (штат Нью-Йорк). З 1965 р. – настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.
У Фордгамському університеті Нью-Йорка продовжував навчання, вивчаючи філософію. У 1967 р. здобув ступінь магістра.
У 1969 р. переїхав до Риму для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов’я в 1972 р.
У 1972 р. вступив до монастиря Святого Теодора (монахів студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія).
У 1973-1984 рр. викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосифа.
2 квітня 1977 р. у монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Риму був висвячений Патріархом Йосифом Сліпим на єпископа. У 1978 р. Патріарх Йосиф призначив Владику Любомира архімандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.
У 1984-1991 рр. – протосинкел Львівської архієпархії в Римі. У 1993 р. разом зі всією спільнотою з Гроттаферрата повернувся на рідну землю. У 1993-1994 рр. служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа.
У 1995 р. спільнота осіла у своєму монастирі Святого Теодора Студита у с. Колодіївка на Тернопільщині.
У листопаді 1996 р. Владика Любомир призначений Єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви.
У 2001 р. Любомир Гузар обраний Архієпископом Львівським та Главою Української Греко-Католицької Церкви. Того ж року він став Кардиналом Католицької Церкви.

Прес-конференція, на якій було повідомлено про резигнацію Блаженнійшого Любомира
Слова вдячності. Святкування 10-річчя патріаршого служіння Блаженнійшого Любомира

Українська Греко-Католицька Церква (далі – УГКЦ) – найбільша Східна Католицька Церква свого права (Ecclesia sui iuris). УГКЦ належить до групи церков візантійського обряду, які перебувають у повному сопричасті з Римcьким архієреєм і визнають його духовну та юрисдикційну владу. В цьому контексті «обряд» означає літургійне, богословське, духовне та правове насліддя. Назву «Греко-Католицька Церква» запровадила імператриця Марія-Тереза у 1774 р. для того, щоб відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков.
У 988 р. князь Володимир Великий запровадив християнство у його східному (візантійсько-слов’янському) обряді як державну релігію Київської Русі. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 р. розділив християнський Схід і Захід. Київська церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату. Проте ця церква також залишалася у повній єдності з латинським Заходом і його патріархом – Папою Римським.
Незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечки, київські ієрархи намагалися зберегти християнську єдність. Посланці з Русі брали участь у соборах західної церкви в Ліоні (1245 р.) та Констанці (1418 р.). Сам київський митрополит Ізидор був одним з ініціаторів Флорентійської унії (1439 р.).
Київській церкві у ХVI ст. був кинутий виклик з боку протестантської реформації та посттридентійського католицизму. Водночас вона переживала серйозну внутрішню кризу. І Синод прийняв рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної обрядовості та власної церковної та етнокультурної самобутності. Таку модель церковної єдності було утверджено на соборі 1596 р. у Бересті, від якого й починається інституційне існування Греко-Католицької Церкви в Україні. За часів Радянського Союзу, для якого боротьба з релігією була державною ідеологією, УГКЦ пережила важкі часи переслідування. Храми руйнували, палили, профанували; священиків і вірних розстрілювали, арештовували і депортовували в сибірські гулаги. У 1946 р. у Львові відбувся псевдособор, на якому було прийнято рішення про ліквідацію УГКЦ.
Криза радянської влади у 1980-х рр. припинила процес переслідування. У 1989 р. УГКЦ вийшла з підпілля.
В українських ЗМІ 9 лютого 2011 р. з'явилася інформація про те, що Папа Римський Бенедикт ХVІ прий­няв відставку Любомира Гузара з посади Глави УГКЦ. Наступного дня на прес-конференції у Києві Блаженнійший Любомир (Гузар) повідомив про те, що цього дня Папа Бенедикт ХVІ прийняв його зречення з уряду Верховного архієпископа Української Греко-Католицької Церкви. Відповідне прохання до Святійшого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років.
Україна відмітила Блаженнійшого Любомира державними нагородами. За значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України 21 серпня 2001 р. нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня; за визначний особистий внесок перед Українською державою у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність 26 лютого 2003 р. – орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня; за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста 29 вересня 2006 р. – орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня; за визначний особистий внесок у духовне відродження українського народу, багаторічну церковну діяльність та з нагоди 75-річчя від дня народження 26 лютого 2008 р. – орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня.

(За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ)